Розділ 7

Аріна.

                                   2 місяці по тому 

 Я знаходилась в білій кімнаті, без виходу і будь-чого, наче жива, а наче мертва. Мені не зрозуміти, чи та кімната реальна, чи мої галюцинації, але я добре чула все, що відбувалось в моїй палаті з того часу як я потрапила в кому. Проте часто думала про тата, сумувала за ним, а також за Перо та Онтаріо. Багато плакала і кричала, поки не зрозуміла, що позитивного результату не отримаю. Освідомлення цього далось мені доволі важко. Також я втратила відлік часу і не розуміла, чи вийду я з коми. 

 Зненацька, я почула звук відкривання дверей.

 — Вітаю з днем народження!

 Мама. Це було не від щирого серця, бо я її зовсім не хвилювала, вона вийшла з приміщення. Я усвідомила, що сьогодні 25 червня, аж ніяк не зраділа це означало, що я в комі майже два місяці, а саме з квітня. В моїй голові все перетворилося на кашу, я думала про те, що мені робити з конем, як там Перо, і як тато він не прийшов до мене в палату, свідчить про те що він ще не приїхав. Що мені робити?! І до того ж мені сьогодні виповнилось шістнадцять, я пропустила випускний в школі, бо вже літо, і не розумію, що відбувається навколо мене. Та чи вийду я з коми чи помру. 

 Від копирсання в своїй голові мене відволік Марко. Почувши його голос, в мене піднявся настрій. Він деколи заходив до мене, розповідав щось це давало мені зрозуміти, що я не одна, але крім того я задавалась питанням, навіщо він взагалі до мене ходить.

 — Привіт, Аріно. Вітаю тебе з днем народження! Сподіваюсь ти скоро прокинешся, з Перо теж все гаразд, він сумує.

 Я усміхнулась та він, мабуть, не зміг це побачити. Його ніжний дотик до моєї руки змусив мене зробити це ще раз. Посидівши декілька хвилин зі мною, Марко пішов, пообіцявши, що ще прийде, коли матиме змогу.