Розділ 6

Лоша.

 Я був нажаханий тим, що щойно відбулося. Дівчина впала, а коли я знайшов обхід, щоб дістатись до неї, то не зміг її знайти. Тож я пішов назад до табуна та все ж мені було важко то все усвідомити. Вона назвала мене Онтаріо. Онтаріо..

 — Агов!

Я навіть не зрозумів, що вже прийшов.

 — Що таке, тату?

 — Думаю ти будеш радий. Завтра тобі дадуть ім'я, тож якщо маєш якісь ідеї..

 — Онтаріо.

Я перебив їх навіть не дослухавши, дуже хотілося, щоб це дійсно було моїм ім'ям, бо також попри всю маячню і кашу в голові, я все ж переживав, що не побачу дівчину знову.

 — Ти впевнений? — перепитала мама.

 — Однозначно.

 — Тоді ми не будемо в це втручатися.

 Авжеж зазвичай ім'я дають батьки, але зараз мені байдуже і я радий, що все саме так і відбулося. Проте досить швидко, але загалом все як завжди. 

                                                 ***

  — Гей, Скарлет!

 Вона перестала пити з річки, що простягалася поруч і озирнулася на мене.

  — Привіт.

Я кивнув головою та потупав копитами.

  — Мене тепер звати Онтаріо. 

 Скарлет хитнула головою, підійшовши ближче.

 — Справді? Як це сталося? 

 — Сьогодні батьки дозволили мені самому обрати ім'я, — я гордо потупав копитами.

Скарлет ввійшла в річку запрошуючи мене. Я зайшов за нею, вода була прохолодна, а сама ріка не глибока.

 — Це чудово! А чому Онтаріо? Звідки ти його взяв?

Я ступав за нею по воді, трохи замислився і відповів:

 — Та... Навіть не знаю. Наче наснилося. Сподобалося як звучить.

 Про дівчину я не хотів розповідати, думаю вона б не зрозуміла, тож залишив це поки що в секреті.

 Ми перейшли через річку, на нашу думку трава там завжди була смачніша. Саме тому ми паслися там. Коли потемніло ми повернулися в табун, дні завжди проходять так, єдиною новиною за сьогодні було моє ім'я. Коней було багато, під вечір всі збиралися докупи і спали один біля одного на галявині недалеко від пасовища, вона оточена деревами і вітер та дощ не заважали. Саме так все відбулось і сьогодні.