Розділ 5

Аріна.

 Я прокинулася від різкого звуку будильника, що пролунав у моїх вухах та з думкою, що хочу знову його побачити.

 — Чорт, —  8:00, я вимкнула його і швидко переодягнулася з піжами у спортивні штани і футболку, канікули вже почалися, літо, тепло, і можна робити що заманеться.

 — Куди ти? — Запитала мама.

 Просто з вічливості, їй не було цікаво в будь якому випадку. Тож я взяла Перо на повідець і коротко відповіла:

 — Тебе справді цікавить?

 — Ні.

  Я пирхнула, кинула пару яблок у сумку і пішла в ліс. І була права він був там. Кінь стояв за декілька метрів з персторогою. Сам жеребець дуже гарний м'язистий хоч і не дуже доглянутий через те що мабуть дикий, але цього точно мені не дізнатися. Перо слухняно сів, ніби розуміючи, що потрібно бути тихо. Дістала з сумки яблуко.

 — Привіт, хлопчику в мене для тебе дещо знайшлося.

 Я обережно підійшла до коня і просунула яблуко на відкритій долоні. Кінь трохи шарпнувся, але не втік, обачливо з'їв його. Вчора я не бачила його і багато думала, що і як мені робити. Чисто випадково в голову мені прийшла ідея назвати його Онтаріо.

 — Думаю тобі пасуватиме ім'я Онтаріо.

 Кінь наче зрозумів мене і пирхнув тупнувши ногою, я щиро посміхнулася поплескавши його по плечу, що аж пил посипався. Перо підійшов до Онтаріо обережно нюхаючи його, жеребець опустив голову теж зацікавившись ним.

 — Агов, куди ти зібрався?

 Я схопила сумку й повідець в руку, і подалася за Онтаріо який декілька хвилин просто йшов, а потім прискорився. Мені нічого не залишилося окрім як побігти за ним.

                                                 ***

 Жеребець нарешті зупинився і поглянув на мене махнувши головою ніби запрошуючи.

 — Я вже давно так не бігала, ти здурів?

  Та заціпеніла, побачивши, що крізь густі дерева без якихось стежок поруч з високими заростями виднілося небо і табун коней, що паслися.

 — Це дивовижно!

 Я підійшла ближче пригнувшись на рівні його плеч і поклавши руку йому на спину. Він штурхнув мене головою в плече.

 — Хлопчику, — моя долоня ковзнула по його шиї обережно гладячи.

 В цей момент Перо злякався чогось і почав гавкати, а табун злякавшись втік, залишився стояти тільки Онтаріо.

 —Періто!

 Я була зла на нього, але розуміла що він це зробив не навмисно.

 — Гаразд хлопчику ти не винен, — я сіла навшпиньки перед ним і почухала його за вухом.

 І мені в голову прийшла ідея: щоб реалізувати її я ляснула Онтаріо по шиї і побігла вперед запрошуючи його рукою. Він грайливо побіг за мною і те що я не дивлюсь під ноги, я усвідомила надто пізно, приблизно тоді коли не відчувала землі під ногами. Я падала і остатнє, що я побачила був кінь, що підбіг до краю ледь не впавши та тормозивши ногами і Перо, що стрибнув за мною.

                                                  ***

 Я прокинулася з ниючою біллю в ногах, яка не давала мені можливості поворушити ними, мої лікті і долоні були здерті до крові. Обглянувшись, я звернула увагу на те, що лежу на задньому сидінні машини, Перо поруч не було, а за кермом був хлопець доволі привабливий хоч і я зовсім не тямила що зараз відбувається.

 — Що відбувається, чорт забирай?!

 Хлопець озирнувся до мене, в нього було чорне волосся до вух трохи кучеряве, карі очі і він був високим навіть в машині це було видно. Він був вродливим, але попри це мені було байдуже. Я застогнала від різкого болю в ногах і вигнулася намагаючись від неї якось позбавитися, сама не розуміла як.

 — Побачив тебе біля обриву, ти була непритомна та як бачиш з пораненнями, поруч був пес він лежав в річці та важко дихав, він в багажнику, я відвезу вас в лікарню.

 Я відкрила рот і вже хотіла бодай щось промовити, та в очах потемніло...

                                                  ***

 Вдруге, я прокинулася в палаті, біля мене сиділа мама, хлопець який мене врятував і медсестра. Мої ноги були перебентовані, я не могла ними рухати.

 — Аріно, як ви себе почуваєте? — Сказала медсестра тримаючи в руках блокнот і ручку.

 — Нормально.

 — Завтра у вас буде операція на..

 Вона не встигла договорити як я її перебила.

 — Що? Яка в біса операція?!

 Вона видихнула і подивилася на мене, як на дурепу, в неї було каре світле волосся і сама вона була доволі низькою і худою.

 — Операція на ноги ти втратила забагато крові і в тебе відкрите поранення на правій нозі.

 Я подивилася на маму з того часу, як я прокинулася вона не сказала жодного слова і скоріш за все навіть не збиралася. Медсестра Ангеліна так було написано на бейджику вийшла з палати за нею вийшла і моя мама. Я озирнулася до хлопця і чому він взагалі залишився, а не поїхав одразу як привіз мене.

 — Дякую, — промовила я.

 — Не варто дякувати.

 — Як тебе звати?

 — Я Марко.

 Він злегка усміхнувся глянувши на мене.

 — Скільки тобі років?

 Я продовжила задавати питання, мені було дуже цікаво.

 — Дев'ятнадцять, скільки тобі?

 — Мені шістнадцять. — Відказала я.

 — Чогось так і думав.

 — А де мій пес?

Він видихнув потерши лоба.

 — Твоя мама відмовилася його забирати, я відвіз його до тітки, вона ветеринар, як одужаєш забереш його. В нього не значні поранення, не переживай.

 Я посміхнулася справді рада я була тому що хоча б з Онтаріо нічого не сталося. Перо справді був готовий заради мене на все.

 — Дякую тобі.

 Він посміхнувся.

 — Я вже повинен йти, але я ще повернуся Арі.

Арі.

                                                   ***

 Вчора, я швидко заснула ні про що не думаючи. Сьогодні мене розбудила медсестра.

 — Готова до операції?

 — Непевне.

 Мені було страшно, навіть дуже. Вона вийшла з палати, мене лякало, що я була сама всі ліжка поряд були пустими. В один момент мене накрила паніка, серце почало стукати як навіжене, я не могла поворухнутися та вдихнути повітря. Тіло скувало від страху. Почалося запаморочення в голові, світло стало яскравішим , я хотіла покликати на допомогу, але не могла поворохнутися і дихати. Я чудово знала, що це панічна атака вони були зі мною завжди, але цього року їх не було і я думала що все налагодилося, але мабуть це знову повернулося. Мене вже зовсім не було чим дихати і я втратила свідомість.