Лоша.
— Привіт, Скарлет.
Все відбулося так, як ми і домовлялися раніше: зустрілися на тому ж самому місці. Вчора я трохи прогулявся вдалині від табуна, і та дівчина, яку зустрів, не покидала моїх думок. Спершу я її злякався, а потім дозволив доторкнутися до себе — і мені це навіть сподобалося. Не розумів чому, але знав, що ще побачу її. Мої думки перервала Скарлет.
— Привіт. Тож, ти дізнався про ім'я?
— Так, трохи. Мама сказала, що воно буде, але пізніше.
Вона пройшла вперед трохи ближче до краю, дивлячись на табун з вершини. Деякі коні паслися, лошата бігали і скакали, хтось пив воду з маленької річки, що простягалася через галявину.
— Ясно, — відповіла Скарлет.
— Пройдемося?
Вона обернулася і пройшла повз мене, рухаючись до спуску з холма. Я послідував за нею, і згодом ми опинилися в табуні.
— Далеко ходите від табуна, — сказав тато.
Поруч з ним стояла і мама.
— Еге ж, знайомтеся: це Скарлет, моя подруга.
Я зовсім не знав, як поводитися, Скарлет на відміну від мене випромінювала лише спокій.
— Приємно познайомитися, Буран.
— Приємно, Венді.
— Мені також, — відповіла кобила.
Тато і мама й далі паслися, а ми пішли трохи табуном поки не зустріли маму Скарлет. Вона була дуже схожа на неї, тільки трохи вища й темніша.
— Мамо, це мій друг.
— Приємно познайомитися, Беатріса.
Беатріса — це ім'я промайнуло в моїй голові і тоді я відповів:
— Приємно.
Мабуть, вона знала, що не у всіх ще є ім'я тож не питала його у мене. Думаю це на краще, бо не знаю що сказав би їй. Щось по типу у мене немає ім'я вибачте, дурня. Добре, що вона не запитала.
***
— Ну ж бо! Стрибай!
Я побіг уперед і стрибнув через хворост, що лежав неподалік.
— Хороший стрибок.
— Тепер твоя черга Скарлет.
Кобила теж стрибнула і в неї вийшло доволі непогано, думаю краще ніж в мене.
— Це було класно.
Зустріч з Скарлет була вдалою. Ми випадково познайомилися з батьками один одного і гарно провели час. Разом бігали по пасовищі, пили воду і стрибали через хворост протягом дня. Під кінець дня я знову згадав ту дівчину.