Розділ 1

Венді і лоша.

— Венді!

 Почула я голос і побачила свою подругу — ворону кобилу, яка наближалася до мене.

— Привіт, Ора.

— Твій малий вже досить дорослий, — додала подруга, киваючи в бік мого лошати, який давно вже ним не був. Минув час, і він справді виріс. Та я ще досі пам'ятаю те як він з'явився на світ.

— Я не маленький! — Обурився він.

 Ми не звернули особливої уваги на його слова. Ми паслися на траві. Загалом це були звичні табунні справи: пастися, іноді переходити на інші поля, сходити на водопій або інші справи — як у нас із Орою просто зараз. За деякий час до нас підійшов Буран, Вулкан і ще частина табуна. Коні  ще трохи попаслися, і ми всі пішли спати ближче до лісу. Ора спала біля Вулкана — це вже натякнуло мені, що між ними не все так просто, але я швидко про це забула і заснула.

                                               ***

 Я прокинувся поряд з мамою і ще довго чекав, щоб прокинулись інші з табуна.

— Чого ти так рано встав? — Запитав тато.

 Після нього прокинулась мама.

— Можна мені піти пастися?

— Йди, —Він сказав це з роздратуванням, наче я йому набрид. 

 Я відійшов не дуже далеко від табуна, але достатньо, щоб його не було видно. Я їв траву і одночасно розглядав місцевість навколо. Та згодом почув шуршання недалеко від себе.

— Хто тут?

 Відповіді я не отримав, та продовжив запитувати, поки з-за дерев не вийшла невисока гніда кобила.

— Хто ти така? Я ніколи не бачив тебе в табуні.

 Вона не відповіла, лише підійшла ближче.

— Хто ти такий?

 На цей раз не відповів я.

— Я Скарлет. А ти? — Сказала кобила.

— Я не знаю.

— Як це — не знаєш?

— Мені не говорили, можливо, в мене просто немає імені. Сьогодні запитаю, бо тепер це мене зацікавило.

 Згодом, розговорившись ми пішли трохи далі в гору від табуна, там ніколи нікого немає, колись тато показував мені дорогу — там дуже гарно. Коли ми прийшли, відкрився краєвид на весь табун — було видно, як коні пасуться і ходять. Видовище було неймовірне.

— Ти не з табуна?

— З табуна, просто моя мама любить пастися дальше від нього, а я з нею.

— Нічого собі, але будемо знайомі.

— Так!

— Тоді зустрінемось в табуні завтра?

— Завтра в тому ж самому місці, що сьогодні.

                                                ***

 Після знайомства з Скарлет мою голову не покидала думка, чого у мене немає імені, я не задумувався про це раніше хоча це доволі логічне запитання. Мені стало не по собі і дивно, чому  у мене його немає, як у інших. Тому я підійшов до батьків.

— Мамо, а чому у мене немає імені?

— Деяким коням дають імена пізніше. Воно буде, але це трапиться пізніше. Хтось вже має ім'я, а хтось як ти ще ні. Але не переживай воно буде.

— Гаразд.

 Ця розмова з мамою здалася мені дивною і надто короткою. Я не очікував, що діалог буде таким, та все ж вирішив не надто задумуватись.