X

Тоді Лея ще активно листувалася з друзями. Саме так вона познайомилася з Едемом. Але дарма вона довіряла своїй троюрідній сестрі Камі. Та запам’ятала номер Едема і почала таємно з ним спілкуватися. Щоразу, коли він телефонував Леї, Камі одразу ж дзвонила йому, і той без вагань завершував розмову з Леею, щоб поговорити з нею.

Одного разу Камі змінила останню цифру номеру Едема і скинула виклик. Їй одразу ж перетелефонували. Спершу вона проігнорувала дзвінок, але людина на іншому кінці була наполеглива. Лея взяла слухавку. Так вона познайомилася з Реяном. Відтоді вони зрідка спілкувалися.

Тим часом Едем наполягав, щоб Лея приїхала до нього в гості. Вона відмовлялася, але все змінилося, коли Камі зізналася, що весь цей час спілкувалася з Едемом за її спиною. Лея була обурена. Як вона могла? У Камі завжди було багато друзів, а Лея жила в обмеженнях. Це підштовхнуло її до рішення — поїхати.

Вона вдягла чорну водолазку, джинси та шкіряну косуху. Трохи макіяжу — і вона була готова. Дочекавшись, коли мати піде на роботу, а батько вийде на двір, Лея стрімголов вибігла з дому. Осінній вечір огортав холодом. Вона йшла швидко, майже безлюдним містом. Незабаром перед нею виріс вокзал…

Купивши квиток, вона сіла у потяг. Телефон розривався від дзвінків, але вона ігнорувала їх.

А ось і кінцева зупинка. Осінній вітер пробирав до кісток, змушуючи тремтіти від холоду та нервів. І ось вона нарешті побачила його. Едем біг до неї.

— Лея, вибач, але мені потрібно зустріти товариша. Зачекай тут…

Час тягнувся нестерпно повільно. І раптом вона побачила його… разом із двома друзями. Вони реготали, глузували з неї, кричали, щоб вона поверталася додому.

Це боліло.

За що? Невже я заслужила таке ставлення?..

Вона намагалася додзвонитися кому завгодно, навіть до Реяна. Камі тим часом погрожувала йому.

Зрештою Лея зателефонувала Реяну. Той одразу ж схвильовано запитав, де вона. Приїхав, забрав її, купив квиток на ранок. Вдома вона сказала матері, що повернеться вранці.

Реян привіз її до себе, нагодував, дав можливість відпочити.

Рано-вранці він проводжав її на потяг.

— Було б непогано, якби ти залишилася надовше…

Лея мовчала.

Потяг мчав її назад додому. Половину дороги вона плакала. Провідник стривожено спостерігав за нею, але не втручався. Лише приніс чаю…

Була ще історія з Деміаном, але Лея воліла б її не згадувати. Було багато образ. І зрештою Камі знову встромила їй ніж у спину. Вона просто вкрала Деміана у Леї. Вони навіть зустрічалися якийсь час, але довго це не тривало.

Леї постійно доводилося тікати, щоб піти туди, куди вона хотіла. Її душею були танці. Вона обожнювала дискотеки. Разом із подругою-одногрупницею Міа вони ходили у диско-бар. Вона любила цей драйв, музику, відчуття свободи. У ці моменти вона була собою.

Звичайно, у той період вона познайомилася з одним хлопцем. Але стосунки швидко згасли.

Вітер кружляв у полі, танцюючи, наспівуючи свою пісню…

Вітер сидів у батьківській хаті, водячи пальцями по розбитому склу вікна…

Минуло вже п’ять років, відколи Лея і Дамір почали зустрічатися. Її мати все сильніше тиснула на неї, і одного літнього дня завела серйозну розмову:

— Лея, доню, скільки це може тривати? Ви або одружуєтесь, або розходитеся назавжди!

Лея не могла стримати сліз. Її охопила паніка, істерика. Трясучись від хвилювання, вона відкрила месенджер і почала писати Даміру:

— Котю?

— Зай, що сталося, кохана?

— Ми маємо розійтися.

— Чому? Що трапилося?

— Я більше так не можу…

— Котя, не поспішай, — відповів він швидко. — Приїдь до мене, поговоримо.

Лея почала збиратися, витираючи сльози. Вже біля дверей вона почула голос матері:

— І куди це ти знову зібралася?!

Мати ще щось кричала, але Лея більше не слухала. Швидко підправила макіяж і вийшла з дому, вирішивши поставити крапку в цих стосунках.

Дамір чекав на неї біля свого будинку. Вона відмовилася заходити всередину, тож вони довго стояли надворі, розмовляючи. Дамір обережно притис її до себе, шепочучи, як сильно кохає і що не зможе без неї.

Врешті-решт, вони ухвалили рішення: наступного дня подати заяву про одруження. Про це ніхто не знав, крім її матері.

За місяць вони таємно розписалися. Не було гучного весілля, білосніжної сукні, про яку Лея колись мріяла…

Це був звичайний суботній ранок. Вона була в білому светрі та блакитних джинсах, з розпущеним волоссям. Він — у чорному светрі та синіх джинсах. Жодних гостей, жодних свідків. Просто розписалися — і все.

Після цього зайшли в супермаркет, вибрали торт і пляшку вина, а потім пішли додому. Спочатку до нього, а вже потім і до неї…

Вітер дивився у розбите скло й знав: після того дня в його та Леїному житті почалася зовсім інша історія…