VIII

Кармічне кохання: істина десь поруч 

Вітер сидів на підлозі старої хатини та гортав старий фотоальбом. Замисленно прошепотів:

-як же вигадливо тасується колода карт…

Забіжимо трохи назад,бо ця історія має глибоке  коріння в своєму минулому.

Даміра вона побачила на своїх підробітках різноробочою. Вона виконувала свою роботу: вигрібала сухе листя з трави. Робочі про щось весело жартували. Дамір сміявся в відповідь. Лея лише краєм ока поглянула в його сторону. Це не була звісно зустріч сторіччя, але хтось вже ставив шахи на дошці долі…

Відпочиваючи на ґанку будинку цього затишного та спокійного району міста почала мріяти:

-Як би хотіла тут жити… Тут так тихо і спокійно…

Лея не знала, що відбудеться в майбутньому,але мабуть щось предчувала…. Звісно її творча душа хотіла спокою та тиші …

На місцевому форумі вона також в той же час знайомиться з другом гітариста, Елізаром. Спілкуються лише в листуваннях форуму.

Згодом між ними відбулася палка сварки, що й побила всі горшки між ними.

З Даміром Елізара повʼязувала історія, коли Дамір зустрічався з його сестрою. При розставанні цієї пари вони продовжували спілкуватися між собою.

Зустрівшись з Даміром вони пили пиво та весело жартували. Елізар, спілкуючись із Даміром, згадав Лею. Він невимушено згадав про її легковажність і, ніби між іншим, дав йому її контакт в месенджері. Він казав Даміру:

-Зводи її до кавʼярні, приділи їй трохи уваги. Та за пляшку пива вона буде твоя!

Елізар весело дивився на Даміра підморгуючи йому. Дамір тримав в руках папірець та замислено про щось думав.

Того ж вечора він написав їй. Її телефон завібрірував та видав знайоме «Оу-Оу» меседжера. 

-Привіт. Познайомимося?

Лея взяла в руки телефон відповіла:

-Привіт. А ти хто?

Він коротко розповів упустив лише те що розповідав йому про неї Елізар.

І вони почали спілкуватися. Їй було цікаво спілкуватися з Даміром.

Через деякий час Дамір запропонував зустрітися в його домі. Вона наче згодилася, але  в вечір коли повинна статися їх перша зустріч. Вона стояла біля вікна та думала йти чи не йти все ж таки… Вона боялася скандалу батьків, вона боялася самої зустрічі та невідомості. Видихнувши вона вирішує залишитися вдома. Дамір чекав на неї майже цілий вечір. Підготувався купив пляшку смачного вина та тортик. Вже трохи згодом написав їй:

-До чого ж зайшов прогрес ми зараз разом пʼємо вино…

То був єхидний сарказм… Вона вибухнула та пояснила що захворіла і не може зараз бути з ним. 

Через деякий час він знову запропонував зустрітися. Вона згодилася.

В той вечір вона знову втікала з дому щоб зустрітися з ним. 

Зайшовши на потрібний поверх, Лея тремтячи подзвонила в двері.

Двері відкрив Дамір. Він був темним волоссям та карими очима одягнений в чорну водолазка та джинси. Він побачив її. Його погляд був оцінюючий Лею з голови. Вона помітила що його рука смикнулась щоб закрити двері, але це було лише секунда якась цього бажання.

Дамір оцінюював її. Вона не сподобалась йому зовсім ,а особливо її одяг. То була біла шапка, світло-бежева куртка. Одяг виглядав, як у старої бабці.

Що буде потім? Закриє він все ж таки чи запропонує війти?

Вітер прилетів до того будинку та довго бринів карнизом граючись в своє задоволення…