VII

Фінанси та боротьба за свободу

Лея нарешті почала отримувати свої гроші, але мати наклала на них своєрідну «конфіскацію», залишаючи доньці лише дрібні суми на кишенькові витрати. Вона вважала Лею безпорадною і переконувала, що їй варто працювати прибиральницею.

Улітку Лея шукала підробітки, переважно різноробочою. Робота була важкою, під палючим сонцем, і це ще більше зміцнювало її ненависть до праці на землі, що завжди асоціювалася з покаранням.

Саме тоді вона зустріла Леслава.

Вона поверталася з роботи, коли він її помітив. Було важко не помітити: струнка, з фігурою ляльки Барбі, золотаве волосся розвіювалося вітром, спадало на плечі й струмувало по спині.

Леслав був кремезним, із зеленими очима та попелястим волоссям. Вона його зачарувала. Він прагнув знайомства.

Наступного разу він її обігнав, заговорив і запропонував провести додому. Їй подобалася його увага й гумор, але він то відштовхував її, то знову тягнув до себе — гра в гойдалки. Вони зустрічалися близько місяця.

Мати Леї була здивована її зміною. Донька, яка ще недавно приходила втомлена й відразу лягала спати, тепер літала, наче на крилах, забуваючи про втому. Вона неодноразово дорікала їй за це, але Лея вже не слухала.

Втеча

Коли батьки заборонили їхні стосунки, Лея вирішила не повертатися додому після побачення. Вона блукала околицями, поки не впала в канаву, звідки ледве вибралася.

Зранку почалися пошуки. Батьки знайшли Леслава, і він запевнив, що має серйозні наміри й кохає Лею. Його слова обурили Софі:

— Він сказав, що кохає тебе!

Вдень Лея ховалася біля його будинку, в хащах. Мати з сестрою обійшли все навколо, стукали у двері. Вона спробувала тихо перейти в інше місце, але гілка тріснула… Її знайшли.

Леслав наполягав:

— Лея, я не можу постійно їздити до тебе. Я маю піклуватися про хвору матір. Я хочу, щоб ти була поруч! Якщо ти не переїдеш до мене — залишишся тут назавжди. Ти цього хочеш?!

Вона була закохана й хотіла бути з ним попри все.

Одного дня, повернувшись із побачення, вона почала збирати речі. Мати відмовляла, але Лея її не чула. Вперше за все життя батько встав на її захист:

— Хай іде. Не тримай її! Якщо щось піде не так, вона завжди може повернутися…

Мати зрозуміла, що не втримати, і сама зібрала доньці речі.

Коли Лея вийшла за хвіртку, вона вперше вдихнула свободу.

Розчарування

Одного разу вона повернулася додому в гості. Всі були раді її бачити, особливо троюрідна сестра Камі, яка тримала її руки й розпитувала про життя.

Леслав чекав її у себе вдома. Все було б добре, якби не його пристрасть до алкоголю. Щовечора після роботи він пив, і Лея пила разом із ним.

Але найбільша проблема була не в цьому, а в тому, що він довго терпів її пручання.

Однієї ночі він завалив її на диван і, заламавши руки, узяв силою.

А потім була вечірка. Він схопив її за волосся й просичав:

— Або ти сьогодні добровільно віддаєшся, або забираєшся звідси!

Лея напилася, щоб забутися. Але їй не сподобалося це провалля, де танули думки.

Наступного дня він зник, а коли повернувся — не був сам. Лея почула, як у сусідній кімнаті вони займалися коханням і обговорювали її.

— Виганяй її! Чого ти чекаєш?! Я ж краща, ніж вона! — кричала та жінка.

Лея сиділа, тремтячи, в ліжку.

Наступного ранку вона приготувала сніданок і чекала. Увечері вони поговорили.

Коли Лея збирала речі, він намагався її зупинити. Вона показала йому середній палець, послала його разом із матір’ю й пішла. Він кинувся слідом, щоб заламати її, але щось його зупинило.

Востаннє вона бачила його на роботі. Він хотів підійти, але Лея обдарувала його холодним поглядом, від якого він аж відсахнувся. Вона пішла з високо піднятою головою.

Це був кінець.

Пошуки власного щастя тривали, але в цей період Лея почала творити щось своїми руками. Вона в’язала светрики та кофтинки, не користуючись схемами чи книжками — усе народжувалося інтуїтивно, просто з голови.

Одного разу вона зв’язала кофтинку-сітку. Встигла лише раз її одягнути — особливо круто вона виглядала в поєднанні з чорною шкіряною косухою та джинсами. Але матір мала контроль над її речами й знищила кофтинку. Це боляче зачепило Лею.

Наступною була кофтинка-павутинка з щільним стоячим коміром. Дивно, але матір дозволила носити її частіше, хоча теж висловила своє невдоволення:

— Лея, що це таке?! Тонка кофтинка, а комір як у теплого светра! Це нікуди не годиться!

І ця річ зрештою спіткала долю попередньої.

Потім був комплект: топ і кофтинка з відкритими плечима.

Ще був оверсайзний светр із широкими рукавами, зібраними в манжеті. Цього разу Лея вже не розуміла, що не так. Але кінець був тим самим.

Зрештою вона перестала творити. Але лише на деякий час.

Коли в неї з’явився мобільний телефон, вона одразу захопилася інтернетом. Спершу це були кнопкові телефони з сайтами на зразок «http://wap…». Її завжди тягнуло до спілкування. Вона заходила у примітивні чати, місцеві форуми. На одному з таких форумів знайшла рудого кошеня й вирішила забрати його у господаря. Матір, звісно, була невдоволеною — адже Лея зробила це самостійно, не порадившись. Але кіт залишився й поступово підкорив її своєю ласкою.

Лея любила знайомства, заводила друзів. На тематичному панк-форумі познайомилася з подругою Мері та панком Ентоні, у якого закохалася на відстані. Він обіцяв приїхати до неї з трояндами, але щоразу щось ставало на заваді. Врешті ця історія швидко зійшла нанівець.

Проте була одна зустріч, яка відкрила в ній жінку й допомогла відкинути страхи.