Vl

Тео вона зустріла незадовго до свого Дня народження.

Того вечора Лея гуляла вулицями міста з новими подругами, з якими нещодавно познайомилася. І раптом побачила його… Серце завмерло.

Світле, майже біле, довге волосся спадало на високі вилиці, м’якими пасмами закриваючи очі—чисті, блакитні, як весняне небо. Він здавався водночас могутнім і загадковим, а його присутність притягувала, ніби магніт.

Подруги виявилися знайомими з ним і одразу ж познайомили Лею. Але ще до того, як він заговорив, вона помітила його зацікавлений погляд і, вперше за довгий час, відчула спокій. Якщо він сам звернув увагу, то, може, не варто боятися?

Наступного дня, повертаючись додому, Лея помітила, що він чекає на неї. Тео підійшов і завів розмову, ніби між ними вже давно була невидима нитка. Вони довго гуляли околицями міста, тримаючись за руки, і серце Леї билося як шалене. Він провів її майже до самої брами дому, терпляче чекаючи, поки вона зайде. Всередині на неї чекали докори й сварки, але цього разу їй було байдуже.

День народження.

Їй виповнилося 19. Святкувань не було, лише порожній дім, що завжди здавався їй чужим. Ввечері вона знову втекла до подруг, і він уже чекав. У руках—букет червоних троянд.

— З Днем народження, — прошепотів, нахиляючись ближче, і вперше торкнувся її губ.

А потім запропонував піти до його друзів, на вечірку біля багаття. Сутінки, тепло його рук, шепіт на вухо, мелодія гітари, що звучала лише для неї… Вино й кохання закрутили її голову, і того вечора вона вперше дозволила собі просто бути щасливою.

Ніч.

Повертаючись додому, вони зупинилися в затишному куточку серед зарослів плюща. Тео сів поруч, ніжно торкаючись її плечей, і знову почав цілувати. Спочатку це було так само солодко, як і раніше, але щось змінилося. Його руки стали жорсткішими. Його дотики—настирливішими.

Лея спробувала відсторонитися, але він притиснув її до землі, накриваючи своїм тілом. Коли вона почала пручатися, він лише міцніше схопив її руки й обмотав плющем. Вузлуваті стебла врізалися в ніжну шкіру зап’ясть, а вона благала відпустити її, казала, що не хоче…

Він мовчки знову поцілував її, не слухаючи. І продовжував.

Лея не кричала. Вона тихо, майже непомітно, почала відсуватися вгору по схилу, хоч її руки були зв’язані. Але він не міг… не міг оволодіти нею. І коли спроби вже дратували його, він різко відпустив її і сказав, що проведе додому.

Втрачене кохання.

Вона все ще хотіла бути з ним. Все ще вірила, що він її любить, просто… щось не так. Вона продовжувала приходити до нього, але він вже не горів нею.

А в останній вечір, коли вона прийшла, Тео навіть не впустив її до будинку.

— Між нами нічого не буде, — сказав він холодно. — Я ніколи тебе не кохав.

А потім, глузливо всміхаючись, додав:

— І взагалі… В мене вже є інша.

Двері зачинилися перед її обличчям.

Лея не пам’ятала, як пішла. Як опинилася посеред нічного міста. Вона просто йшла. Блукала до самого ранку, не знаючи, куди подіти біль.

А коли перші сонячні промені торкнулися землі, вона сіла на перший-ліпший поїзд і поїхала. Куди—було байдуже.

Але її знайшли.

Привезли додому. Замкнули на місяць, мов покарану злочинницю.

А потім Софі, її сестра, єхидно сказала:

— Якби він зустрів мене, а не тебе, все було б інакше. Але хто ти, а хто я?

Вітер стояв на пристані, тримаючи в руках червону троянду.

Довго дивився на неї, поки пальці самі по собі не почали обривати пелюстки. Вони повільно падали на гладь води, розчиняючись у спокійних хвилях.

Лея ще довго мовчки страждала за Тео. Вона слухала музику день і ніч, але замість того, щоб залікувати її рани, вона лише роз’ятрювала їх. Якось вона дивилася фільм, де герой слухав мелодійний рок, який раніше їй не траплявся. Ця музика зачепила її душу. Вона відкрила для себе новий світ звуків, які поступово допомогли зібрати розбиті уламки серця. Вона почала знову дихати вільніше, але життя готувало для неї чергове випробування…

Її жорсткий батько завжди повторював:

— Я б хотів, щоб тобою оволоділи силою. Може, тоді розуму б додалося!

Лея слухала ці слова мовчки, з гіркотою на серці.

Того дня вона йшла у своїх справах, коли раптом почула грубий голос:

— Солодка, тебе підвезти?

— Ні, — відповіла вона, не зупиняючись.

— Ну підійди ближче, котику, — проспівав він.

Вона мовчки йшла повз, коли інший, що сидів у машині, різко вискочив і схопив її, затуливши рота долонею. Від шоку вона навіть не змогла пручатися. Її кинули на заднє сидіння, застібнули кайдани на зап’ястях. Один із них сів поруч і, стискаючи її плечі, наказав мовчати.

Машина довго їхала, поки не звернула в занедбане подвір’я. Будинки навколо здавалися покинутими. Вона не встигла нічого усвідомити, як її грубо витягли за волосся, кинули в зарості дикої трави…

Вона не пам’ятала, як довго лежала там після всього. Дивилася в небо, терла запечені руки.

Про це вона ніколи не розповідала батькам. Лише тим, до кого тягнулася її душа…

Вітер стояв на причалі, мовчки дивлячись у темне небо, яке плакало дощем разом із ним…

Леї дуже не вистачало спілкування. Одного разу вона дала оголошення, що шукає друзів по переписці. Люди відгукнулися, і їй почали надходити листи. Переважно писали парубки, а також одна дівчина. Все було добре, поки її рідні не помітили це оголошення.

Розгорівся гучний скандал. Вони кричали, що вона ганьбить їхню сім’ю. Лея не розуміла, чим саме. Вона ж не зробила нічого поганого. Але слова родичів палили сильніше, ніж будь-який вогонь. Щоб уникнути нових нападок, вона почала спалювати отримані листи після прочитання.