V

Ще змалку Леї були притаманні здібності, які для звичайної людини могли здатися дивними. Вона мала глибокий зв’язок зі своїм тілом, ніби могла керувати ним на рівні, що виходив за межі звичайного розуміння.

Якось її поклали до лікарні на обстеження. Мати залишилася з нею, а сама Лея швидко прив’язалася до однієї медсестри — доброї, лагідної, яка завжди знаходила слова підтримки. Прийшов час здавати аналізи, проте щось пішло не так, і довелося їхати до іншої клініки. Тамтешнє ставлення лікарів викликало у Леї відторгнення. І коли їй спробували взяти кров, вона вперто заявила:

— Я не дам крові!

І справді — кров миттєво згорталася, не проливши жодної краплі. Голка впивалася у вену, але нічого не відбувалося. Пів клініки зійшлося подивитися на цю аномалію, а Лея, не розуміючи, що тут такого, лише здивовано знизувала плечима. Повернувшись у лікарню, вона спокійно здала аналізи своїй улюбленій медсестрі.

Та це був лише один з проявів її особливості. В підлітковому віці її зацікавила езотерика, і вона часто проводила спіритичні сеанси. Якось у її домі сталася дивна подія. Лея любила танцювати, вмикаючи гучний звук на телевізорі. Це дратувало бабусю, яка жила з ними — жінку, яка колись віддала перевагу власному життю, а не родині.

Однієї ночі бабуся померла. І в ту ж ніч пролунав оглушливий тріск — розколовся екран старого лампового телевізора. З того часу по дому почали лунати кроки, незрозуміле шарудіння, речі ніби самі по собі змінювали своє місце. І все це щоразу відбувалося після заходу сонця.

Лея інтуїтивно знайшла старий молитовник і кілька днів поспіль читала молитви. Поступово все припинилося. Вона розповіла матері, та ж лише мовчки відмахнулася.

Був ще один епізод, який Лея згадувала з особливим холодком по спині. Одного разу мати привела її до якоїсь ворожки. Черга, темна кімната, запалені свічки. Лея сіла на стілець і відразу занурилася у свої думки. За вікном йшов мокрий сніг, і вона спостерігала, як важкі краплі танули на склі. Ворожка мовчала. Довго. Нарешті вона заговорила.

Лея слухала краєм вуха, але її інтуїція чітко підказувала: жінка бачила більше, ніж говорила, і з якоїсь причини вирішила приховати це від її матері. Вона лише мовчала, спостерігаючи, як родичі бурхливо обговорюють почуте.

Та найголовніше Лея відчувала завжди: за її спиною стояв хтось. Невидима присутність, яка оберігала, захищала, не дозволяла найгіршому трапитися.

Коли вона була немовлям, п’яний батько кинув у неї скляною пляшкою. Вона могла влучити в голову, могла вбити… Але пляшка раптом змінила траєкторію і з гуркотом розбилася об умивальник, залишивши на ньому глибоку вм’ятину.

В підлітковому віці Лея часто читала, сидячи на дивані. Якось батько ввалився в кімнату, знову в істериці, і жбурнув у неї сумку, в якій були скляні банки та лотки. Вона мала влучити прямо їй в голову. Але за мить до цього Лея… просто пересіла. В темній кімнаті він не одразу зрозумів, що вона вже не там.

Що це було? Її захисник? Провідник? Чи, можливо, Вітер?..

Вітер важко вдихнув. Перед очима ще світилися спогади, а у венах вирувала тиха лють. Він стояв на даху, вдивляючись у нічне місто, і вбирав у себе прохолодний аромат темряви.

Краєм ока він помітив силует.

Обернувшись, побачив Його.

Вони мовчки кивнули один одному і злетіли у височінь…

Вітер знову повернувся сюди. У це місто, де було пережито стільки болю та страждання. Він блукав тихими нічними вулицями. Завернувши до центру, згадав, як любив гуляти тут у тому житті, коли мав тілесну оболонку.

Лея росла в родині, де панували суворі правила, заборони та покарання за їх порушення. Її оточували сварки, бійки, нескінченне напруження. Але найбільше їй хотілося тиші й спокою. Навіть просто вийти з дому було проблемою – це вимагало дозволу, якого майже ніколи не давали. Тому вона навчилася тікати.

Ці втечі не залишалися непоміченими. Спочатку були скандали, але згодом батьки стали відпускати її раз на тиждень — за умови, що гулятиме лише з Камі. Вони разом ходили містом, купували улюблені молодіжні журнали, ділилися думками. Проте межі дозволеного були чіткими: можна було дійти лише до певної точки й повернутися назад. Але Лея мріяла про більше. Вона прагнула свободи.

Не знаходячи любові й тепла вдома, вона почала шукати їх у стосунках. Їй хотілося, щоб її цінували, щоб хтось нарешті помітив її справжню. Вона часто затримувалася допізна, блукаючи з друзями. Але одна подія залишила в її душі глибокий слід.

Було спекотне літо. Врятувавшись від спеки, Лея сиділа в прохолодній кімнаті, читаючи книгу. На ній були легкі брюки, що підкреслювали її струнку фігуру, і короткий топ. Вечоріло, і вона знову збиралася піти з дому, коли на порозі з’явився батько. Він був тверезий — рідкісний випадок. Але в руках тримав ремінь.

Лея підняла голову, зустрілася з ним поглядом і все зрозуміла. Покарання неминуче.

Вона різко схопилася, хотіла вискочити з кімнати, але міцні руки батька схопили її за стан і ривком стягнули брюки. Потім він перекинув її на диван і почав бити. Спочатку несильно, але поступово удари ставали жорсткішими.

Вона мовчала, поки краєм ока не побачила в дзеркалі відображення вулиці. Матір поверталася додому. Спалахнула надія. Лея почала кричати, сподіваючись, що вона почує. Батько ще дужче розлютився, і удари посипалися один за одним. Нарешті мати вбігла до кімнати й відтягнула його.

Це було не єдине приниження.

Одного разу під час сварки мати, тримаючи в руках мокрий рушник, почала лупцювати її ним. Лея спробувала щось відповісти, але кожне слово лише провокувало нові удари. Це було боляче. Це було принизливо.