IV

Лея ніколи не забуде той день.

Пекельне сонце стояло в зеніті, розжарюючи землю. На ній був легкий топ і чорні капрі, але навіть це не рятувало від спеки. Дихати ставало важко, тіло почало вкриватися червоними плямами, і вона вже ледь не втрачала свідомість. Хотіла піти в будинок, сховатися від палючих променів, але маленька Мілана вперлася — йти не хотіла.

Кожен крок давався все важче. Світ хитався перед очима. Аж раптом…

Плач.

Лея обернулася — і побачила, як Мілана сидить на землі, притискаючи маленькими долоньками закривавлене обличчя. Біля скроні вже темніла рана. За ті декілька секунд, поки Лея боролася зі слабкістю, дитина встигла впасти і розбити собі лице.

Вона була талановитою, ніжною, наївною. Малювала добре, і колись її мати навіть згадувала, що, можливо, варто було б віддати її в художній. Але додала:

— Один хлопець вступив туди, а потім взагалі перестав нормально малювати.

— Отож… — зітхнула мати.

Після того цю тему більше ніколи не піднімали. Лея зрозуміла: малювання — це просто її хобі і  не більше.

Зрештою, із запропонованих варіантів вона обрала кухарську справу.

Подавати документи пішла разом із сестрою, що її дуже здивувало. Сестра хоч раз, але підтримала її. Вперше й востаннє.

Навчання давалося важко. Майстрині, здавалось, навмисне ускладнювали їй життя: то стоїть і «нічого не робить», то нарізає не так, як треба…

Група розпалася на маленькі компанії. Лея приєдналася до однієї, але все одно почувалася чужою.

Був хлопець, який проходячи повз, боляче бив її по голові. Робив це постійно. Вона мовчала. Що могла зробити? Він знав, що вона не поскаржиться.

Був інший хлопець, який їй подобався. Таємничий. Манив поглядом, але ніколи не підходив. Одного разу він наснився їй: ішов довгим коридором, не озираючись від неї. Лише раз, зупинившись, тихо покликав її. Вона не підійшла.

Та попри все були моменти щастя.

На Новий рік Лея втекла на дискотеку, за що потім отримала прочуханки. Але то було того варте.

Дівчата накрили стіл, щоб привітати хлопців із Днем захисника. А потім хлопці відповіли їм взаємністю на 8 березня зробивши відповідь свято. Їй приділяли увагу, посміхалися. Вона почувалася важливою, потрібною.

Але був випадок, який назавжди закарбувався в пам’яті.

Вона ніколи не вважала себе красивою. Дзеркал не любила – краєм ока погляне й одразу відвертається.

Того весняного дня вона була у світлій мереживній блузці та короткій спідниці пісочного кольору. Біле ,довге волосся спадало на плечі.

Вона зайшла в двір училища. На ганку сидів Зореслав.

Побачивши її, він усміхнувся й заговорив:

— Мила моя, підійди до мене.

Лея піднялася по сходах. Він продовжив:

— Сонечко, давай займемося коханням? Що скажеш, кохана моя?

Її аж відкинуло від його нахабства. Його очі роздягали її, у них палало бажання.

Вона різко відмовилася й утекла.

В голові гриміли думки:

«Як він міг? Я ж ще дитина… я ж негарна… чому він звернув увагу на мене? За ним же бігають красиві дівчата…»

Та одного разу вона подивилася на себе в дзеркало по-іншому.

Вийшовши з душу, скинула халат і… застигла.

Її тіло… Вона вперше побачила його справжнім. Струнке, тонка талія, плавний перехід до стегон, ніжні округлі груди…

Вона дивилася на себе зачаровано, милуючись своїм відображенням в дзеркалі.

Її тіло було прекрасним.

Вітер стояв на даху будинку. Його сріблясте волосся струменіло по плечах, а в очах світилися дрібні зірки. Він закинув руки за спину, вдихаючи п’янкий аромат літнього ранку. Краєм ока помітив на дитячому майданчику кумедну рудоволосу дівчинку, яка гралася лялькою Барбі. Він присів, спостерігаючи за кожним її рухом, але думками був далеко.

У Леї був день народження. Його ніхто особливо не святкував: ні торта зі свічками, ні гучної вечірки з друзями. Вона не загадувала бажань, не задувала вогонь… Лише домашній тортик, спечений матір’ю. Але того дня їй подарували ляльку — дешевий аналог Барбі. Радості не було меж.

Вона тікала від реальності в світ ігор та творчості. Шила ляльці одяг із клаптиків тканини, в’язала їй речі без жодних схем чи книжок. Навіть створила модний берет. Одного разу з чорного внутрішнього шару пакета з-під молока придумала зшити стильні «шкіряні» штани. Навіть недолік ляльки — розріз на голові, куди було вставлене волосся, — став її перевагою: Лея змінювала образи, роблячи нові зачіски з підручних матеріалів. Це захоплювало її, відволікало від буденності.

Але батькові, як завжди напідпитку, не сподобалося, що вона «занадто загралася». Він не раз погрожував спалити ляльку, бо «пора дорослішати». В цей період у Леї прокинулася жага писати сценарії, а ще більше — створювати власні історії.

Одного вечора, коли вони з матір’ю та сестрою повернулися додому, в повітрі стояв запах паленої пластмаси. Всі перезирнулися.

— Невже він палив пляшки?

Лея відчула, як у грудях щось стислося від здогадки. Кинулася до рюкзака, де зберігала ляльку з її речами.

Серце обірвалося.

Батько зловісно посміхався, святкуючи свою «перемогу»…

Вітер стискав поручні даху. Вгамував лють і підлетів до маленької рудої дівчинки. Лагідно торкнувся її волосся, грайливо намотуючи пасма собі на пальці. Дівчинка дзвінко засміялася. Їй подобався цей теплий, лагідний вітерець. Він цілував її обличчя, ніжно обіймав її стан.