Вітер-моє імʼя/ Там, де дихає Лея
Пролог
Десь у далеких дібровах, між пагорбами й долинами, літав Він. Його поклик був сильнішим за час і відстань, і тому Він повернувся туди, де почалося його життя. Вітер пам’ятав кожну вулицю цього міста, кожен поворот, кожен подих минулого.
Він летів і згадував. Страждання, біль, кохання… О, як Він кохав! Як ніхто й ніколи…
Підлетівши до старої батьківської хатини, Він зупинився. Тут минуло його дитинство, тут усе ще жили відлуння її голосу. Всередині, у запилених кутках, Він знайшов пожовклу світлину. На ній – ніжна дівчина з білосніжним волоссям і чорними, як безкрайній космос, очима.
Сум стиснув його серце. Він провів невидимою рукою по зів’ялим краям фотографії й прошепотів:
— Рідна моя… Ти – це Я. Я- це Ти! Я – це Вітер. Твоє істинне ім’я – Вітер…
Він вийшов у двір. Спогади налетіли штормом, та Вітер не опирався. Він плакав. Ніхто так і не зрозумів її… Але тепер вона вільна. Вільна від тілесної оболонки, від кайданів часу та забутих імен.
Тепер вона – Вітер. Тепер вона є тим, ким була завжди.
#1339 в Сучасна проза
#476 в Містика/Жахи
Відредаговано: 13.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
