55.

На ночівлю зупинилися вже по темноті. Чи то у Києві зайве затримались, чи хорунжий кінного загону не розрахував місце. Тетеря[1] прохолола, багаття догоріли.

Охрім було завагався, але все ж вирішив винести старого на берег, від чого той одразу й проснувся.

- Поїж з нами, гетьмане! Тобі сили потрібні, не ївши як житимеш? – Охрім приніс старому миску.

- Я їв, зараз не хочеться – кволо відповів той.

- Лікаря дурити – остання річ… В тебе вже й ложка струхла!

Товариство вибухнуло реготом. Гетьман хотів було щось сказати, та лише махнув рукою і несміливо почав їсти.

- Ну зовсім не хочеться – винуватим голосом сказав він Охріму за кілька хвилин.

- Ти, головне, їж, а там розплямкаєшся!

Одразу ж по вечері всі поснули просто на землі. Гетьмана Охрім накрив своїм жупаном.

На ранок старий відштовхнув миску з кашею, яку приніс Охрім.

- Ти ще б за ноги мене повісив, а тоді їсти примушував! – буркнув сердито. – Допоможи сісти!

- Ну от бачиш! – бадьоро відповів Охрім, підводячи старого. – Ще дня два до пуття поїси, а там вже і мені вуха намнеш!

Табір вибухнув страшним реготом, насамперед через внесок князя Юхима, що разом з Самійлом саме йшов до старого.

- Здоров, княже! – весело сказав дід. – Вибач, що руки не подаю – здоров’я вже  не те, щоб з тобою ручкатись! А це син твій? Диви, як схожий! Ну прямо ти в молодості… Як звати тебе, княжичу?

- Самійло!

- Овва! І я Самійло! Охріме! Сідай між нами, щоб твої мрії збулися…

- На твою честь охрестили! – буркнув князь Юхим. – Не вмію до пуття сказати, але який же я радий тебе бачити, чорта старого! Казали брехуни, що ти загинув на тій дурній війні… і чого тебе туди нечистий поніс?

- Скористався нагодою банацію[2] з товариства зняти, малою силою… Гріх було таку можливість змарнувати…

- І як воно там?

- Не питай, хіба по мені не видко?

- Ти ніколи в тілі не був, скільки пам’ятаю – кістки та шкіра, і собаки не позаряться…

- За рік на тій війні ти виглядав би так само, як я зараз! Голод, холод, сирість, ет, що там казати, ну її к бісу ту Швецію. Послати її під три чорти і круля їм на дорогу подарувати, нам таке добро ні до чого…

- Доїдайте хутенько, не час ляси точити! Дорогою наговоримось! – голосно сказав Охрім.

Анжей мовчки дивувався, як він примудряється так природно керувати цим добірним товариством у складі гетьмана, двох князів, княжича та Московського царя. Ну до чого ж дивні тутешні звичаї!

Князь Юхим нікого не питавши сів до стерна Адамового човна, Самійла потяг за собою.

- Там стерно… - зауважив Адам.

- А в мене що, рук немає?! Заодно і з Кішкою поговоримо. Видно було, що й Самійлу страх як кортіло поговорити з іменитим тезкою. Та той не виправдав сподівань – одразу ж заснув.

[1] Різновид пшоняної каші

[2] Міра покарання в Польщі: оголошення поза законом конкретної людини або групи осіб. Після повстання Наливайка банації було піддано нереєстрве козацтво як стан.

Увага! Пoвністю роман викладено для безплатного читання на сайті mytus.net