Вітер долі
52.
Другого дня на швидкій воді вже човнярі обігнали вершників і мусили чекати їх на березі, готуючи вечерю. Навпроти їх стоянки у Прип‘ять впадала чимала річка. Наступного ранку виплили у Дніпро, який тут здавався Анжею морем, пропливли гирло ще однієї чималої притоки по правому берегу.
-Яка велична річка! Вік такої не бачив! – із щирим захватом сказав Анжей Охріму.
- Зачекай, далі ще не те буде. Перед самим Києвом ще Десна в Дніпро впадає, теж могутня річка!
- Скільки у вас тут води!
- А землі ще більше! Розуму лише не вистачає, щоб жити по людськи…
Охрім зажурився і Анжей не наважився його турбувати. Князь Адам сидів напроти, по правому борту, поруч із Митром. Схоже, він теж добряче умів мовчати. Півсотні гребців на поперечних лавах і собі байдикували, бо гребти не було потреби – могутня течія несла їх униз за водою. Однак мовчати вони вміли гірше, звідусіль долинали уривки усіляких історій, переважно мабуть смішних, бо човни повсякчас вибухали реготом. Анжей намагався не прислухатись, воліючи розглядатися навколо. Здавалось, Охрім схвалює його цікавість. Та насамперед хлопець відпочивав душею і тілом від шаленого виру життя, що закрутив його у палаці князя Адама. Було приємно нарешті взагалі нічого не робити. Однак думка про те, як приймуть його на Січі, поволі гризла душу, отруюючи заслужений відпочинок.
#437 в Історичний роман
#2049 в Детектив/Трилер
#273 в Бойовик
Відредаговано: 14.06.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
