41.

Охрім збирався зайти до князя Адама, але той вже підпирав стіну у коридорі, здалеку поглядаючи на двері.

- Ходімо до мене, пообідаємо!

У  кабінеті князя Адама прямо на письмовому столі вже був налаштований обід.

- Люблю вареники зі сметаною! – Охрім підсів до столу, закручуючи вуса за вуха і демонстративно облизуючись.

- Ну пожалій мої нерви! Як там?!

- У-сіх за-кляв! – нерозбірливо проказав Охрім, наминаючи за обидві щоки і хитаючи головою.

- Кого?!

- Олексу, ну і Дем’яна заодно довелося, не захотів виходити, на свою біду…

- То Олекса з нами?!

-  З нами, з нами!

- Не може бути!

- Скличеш раду – побачиш! Ти вареники їж – охлянеш тут із нами!

- Що ти йому…

- Їж вареники, як лікар раджу! Прописую тобі щонайменше два десятки! Приймати негайно!

- А він не передумає?

- Їж, кажу, бо й тебе закляну!

- Але як?!

- А так, що нічого не робитимеш – тільки їстимеш зранку до ночі, поки не луснеш!

- Як ти його умовив, питаю!

Охрім, не встряючи в суперечку, мовчки вказав пальцем на макітру. Князь мусив пристати на пропозицію.

- А де Януш запропав? Мабуть теж забув пообідати… - запитав Охрім, доївши останнього вареника.

- Я його попросив з Митром побути. Його князі в облогу взяли! Я тебе як Бога чекаю, а ти тільки їси. Можна ж було під час обіду поговорити.

- Я дивуюсь, як ти досі не прилаштував мене ще й уві сні щось корисне робити! – Охрім весело засміявся. – Такий смак гріх псувати! А хотів поговорити – було ріпи натерти. Кажу ж тобі – забагато працюєш. Так тебе надовго не вистачить. Он вже князь Іван жаліється, що ти його взагалі не чуєш! Май на увазі, я тепер і його повірений, тож якщо задумаєш яку капость йому робити -  то так, щоб я не знав!

- Невже й правда всі до чогось домовимось?

- Збирай раду, княже!