Вітер долі

39.

Охрім зайшов ненадовго до князя Адама у кабінет. Той крутився, як на голках.

- Як справи, друже?

- Добре, княже, рухаються потроху…

- А в мене лихо! З князем Янушем поговорив, та намарно. І слухати не хоче. Якби ж лише він, так ще й Олекса. А ти як?

- Самійла закляв, на зворотньому шляху князя Януша закляв заодно, щоб двічі не ходити, зараз візьму дещо з моєї скрині і піду Олексу закляну, щоб уже за раз, поки рука не охолола…

- Ти не жартуєш? Януш з нами?!

- Так! Але дещо в плані треба змінити.

Охрім неспішно переповів пропозицію князя Януша.

- Невже вийде? І справу зробимо, і людей збережемо?

- Має вийти, якщо ніде не зірветься.

- А чого він нічого мені не сказав?

- Каже, що ти його не чуєш.

- А може це все ж твій задум, а не його?

- Ну гаразд, наш з ним спільний. Яка різниця? Аби на користь.

Охрім витяг із князевої шафи невеликий але важкий залізний сундук, відкрив його якимось хитромудрим способом, узяв із середини сувій.

- Що це в тебе?

- Заклинання прадавні. Такого монстра як Олекса надурнячка не заклянеш!