30.

Прокинувся він від сліпучого променя, що падав у око через віконце. Коли в очах розвиднилось – побачив князя Адама біля ліжка. Той сидів на ящику, схрестивши ноги, і обпершись спиною об стовп.

- Юрія я вже найняв на три роки у службу. Поки що буде книжки мені з грецької перекладати. А то ніяк до них руки не доходять.

- Не пручався?

- Я йому вибір запропонував – або ви йому голову відріжете за спробу вас занапастити, або я його у вас викуплю і платитиму сто флоринів на рік, з тим, щоб він тікати не здумав і додому не сповіщав, бо одразу до ваших пазурів втрапить. Як думаєш, що він обрав?

- Відданість грошима не купиш.

- Знаю, друже! Та за ним пильнуватимуть. Вдень і вночі.

- А навіщо я падліарху здався – не питав у нього?

- Ні. Встигнемо.

- Це може бути важливо. Для справи, не для мене. Досі вповні не розумію, що там у них діється.

- Час би вже в’язнів допитати. Та без вас не хочу, а вас вже соромно просити –запряг дорогих гостей і продиху не даю, навіть у свята. Після такої гостини тебе сюди на налигачі не затягнеш.

- Треба поспішати, поки князі не почали розбігатися по домівках.

- Проснувся, друже? Підеш із нами кривдників допитувати?

- Дякую, княже, піду…

- Треба б і про монахів тих порозпитувати, хто і звідки, бо хто цих прислав – пришле іще. Та бач, халепа – я їх навіть не роздивився у пітьмі…

- Тримай! – Охрім подав князю кілька аркушів. На верхньому було видно цілком пристойно намальоване обличчя, деталей Анжей розгледіти не встиг.

- Чи є щось таке в цьому світі, щоб ти не вмів?! – князь у захваті перебирав аркуші.

- Багато чого… Літати не вмію, навіть по воді вже не ходжу – почав провалюватись…