23.

За брамою відкрилась велика площа з церквою посередині, за нею – триповерховий цегляний  будинок у два крила в довжину стін, від башти до башти. Перед будинком Анжей зупинився, не знаючи, куди йти. Тут і наздогнали його Охрім з князем Адамом.

- Заходьте до дому, гості дорогі! До столу прошу!

- Стривай, княже! В такому вигляді ми всіх гостей твоїх розлякаємо. Нам би помитись та передягтись з дороги.

- Лазня не топлена, а чистий одяг зараз дам!

- Та яка там у біса лазня, не зима ж! У річці помиємось.

На превеликий подив Анжея, князь рушив з ними до річки. Йшли довгенько, бо князь весь час зупинявся з кимось привітатися. На березі князь роздягнувся і пірнув у воду разом з ними. Добряче вимившись, козаки повлягались у дорогі сині шаровари і вишиті сорочки, зібрали у вузол свій одяг та й рушили назад. Дорогою князь поривався щось запитати, та зустрічні не давали спокою. Русинські звичаї вражали хлопця. Здавалося, що це не вельможний князь іде парком, а батько величезної родини, щохвилинно вітаючи родичів зі святом.

- Що ти за людей мені з Москви привіз, Охріме? Ніяк не второпаю. 

- Битого не знаю, думаю, гонець від бояр до тебе з мирними пропозиціями, але ще з ним не говорив, тобі залишив. У Сапіги в підземеллі сидів. Небитий – то Юрій Отреб’єв, слуга падліарший. Під Смоленськом мене перехопити спробував, а тоді в Орші братчиків підкупив, щоб нас обпоїли і на Москву вивезли.

- Весела тобі дорога випала. А навіщо мені цей Юрій, не збагну…

- А ти його поголи, підстрижи і подивись, на кого схожий… До речі, де вони, в кареті сплять?

- Ні, їх до підземелля віднесли, під замок, щоб не накоїли тут чого… Проспляться – разом допитаємо. От що із Сапігою робити?!

- Після допитів визначимось. Бог знає,  скільки він вже встиг напаскудити.