16.

 Охрім як у воду дивився – батьківщина зустріла їх підозріло. Застава складалася з двох рогачок на дорозі і трьох хат – мазанок. Анжей навіть не розгледів її як слід, тікаючи до Московії, ніхто тоді його не затримував. Зараз розгледіти довелося, куди докладніше, ніж хотілось.  Жовнір, замість відкрити рогачку, спочатку опустив другу, на виїзді, і одразу ж почав присікуватись.

- Хто такі, з чим приїхали?

Переговори вів Охрім, хлопець відмовчувався.

- Вільні люди, козаки, з Московії повертаємось. Приїхали з миром і з кіньми.

- Як звати?

- Охрім Бособрод та Іван Чобіт.

- Навіщо їздили?

- У приватних справах.

- Виїжджали разом?

- Ні, він уперед їхав, замість гарольда.

- Ти що, така велика людина?

- А хіба сам не бачиш?

- Бачу, що каптан з чужого плеча. Де взяв?

- Пошив.

- Його власник удвічі товщий від тебе!

- Схуд за мандрівку. Погано приймали.

- Він у плечах не сходиться! За дурня мене маєш?!

- Дорога була важка, напрацювався, от плечі й роздалися.

- Що ж ти такого робив у дорозі?

- Таж коней на плечах носив. Сам знаєш, які там дороги на Московії…

- Чому негодящу шаблю носиш, якщо вже такий взацний пан?

- Це дорожня, вовків рубати. У тюку краща є, для прийомів…

- Розбирай тюки!

Охрім мовчки скинув речі на землю, повисипав торби, порозв’язував вузли. Жовнір почав прискіпливий огляд. На допомогу йому з хати вийшов другий.

- Чиї чоботи?

- Наші! Не бачиш – стоптані, не на продаж.

- Аж по три пари?

- Дорога далека, а я лише на ім’я Бособрод!

- Скільки грошей маєте?

- Ніскільки.

- Де бердиші взяли?

- У стрільців на списи виміняли. Вовків рубати зручніше, якби довелось…

З другої хати вийшов урядник.

- Що тут за ґвалт?!

- Здоров, Барте! Не впізнаєш? Може й правда багатим стану?

- Охріме…

- Еге ж!

- Ти ж менше місяця як виїхав, коли й встиг таку бороду відпустити?

- В тих краях борода росте втричі швидше, ніж у нас!

Обоє розсміялися.

- Підозрілі вони, ваша милість! Грошей ні копійки не мають – не відступався жовнір.

- Підозріло було б, якби вдалось звідти хоч копійку вивезти!

Урядник знову засміявся, Охрім підтримав.

- А товариш твій що, німий?

- Ні, ще тільки вчиться!

Урядник заіржав по конячому,  витер сльозу і махнув рукою.

- Відчиняй!

Козаки не марнували часу – хутко позбирали речі та нав’ючили коней. Жовнір однак не поспішав виконувати наказ, замість того відкликав урядника вбік і заходився пошепки щось пояснювати, чим розсердив того не на жарт.

- Дурні в твого батька діти! Відкривай, кому сказав! Якби Охрім щось зле провезти хотів, знайшов би спосіб заставу обминути. То такий жух – нічим не спиниш. Захоче  - всю Московію сюди вивезе, а ти й не помітиш!

Урядник втомився сперечатись, сам відкрив рогачку і махнув, щоб проїздили.

За заставою їхати стало легше – дорога була відсипана, вода стікала долу. За якусь годину проминули самотній замок на схилі гори за Дніпром.