14.

Анжей став на коліна у ожиннику зліва від стежки і подумки проказав Pater Noster.[1] Закінчити не встиг – із-за повороту вискочив хорт, побачив ремінь, опустив голову та все ж зачепився і полетів боком на стежку. Хлопець вискочив із засідки і замахнувся, та Охрім вже відрубав собаці голову. Тієї ж миті другий хорт полетів просто на нього. Анжей машинально виставив шаблю і хорт нанизався на неї, як на рожен.  Охрім тим часом вже потягнув вбитого хорта в кущі, залишивши голову на дорозі. Анжей наслідував його приклад, витяг з тіла шаблю і хотів повернутись за головою, але Охрім жестом зупинив. Тієї ж  миті з – за повороту вискочив вершник. Кінь побачив перешкоду, спробував перестрибнути, та місця не вистачило. Кінь полетів через голову на стежку, вершник – у кущі просто на Анжея. Тому залишилось лише виставити шаблю. В обличчя бризнула кров. Анжей скинув з себе вбитого і хотів бігти за  бердишем, та раптом помітив за поясом стрільця пістоль. Висмикнув, звів курок, підвівся. Другий вершник вже лежав без голови, кінь його підводився на ноги. Третій встиг призупинити коня,  налетів на ремені боком, але не перекинувся. Стрілець натягнув повіддя, намагаючись всидіти в сідлі і щось закричав, Охрім вдарив його вістрям бердиша у бік. Почувши запах крові кінь звився дибки, скидаючи тіло. Попереджені криком стрільці пригальмували ще за поворотом і виїхали плече в плече, звівши бердиші для удару. Хлопець вийшов із заціпеніння і вистрілив ближньому вершнику у груди. Охрім кинув у другого кинджал. Налякані пострілом коні стали дибки, вершники полетіли додолу. Троє коней кинулися бігти назустріч стрільцям і зникли за поворотом. За ними Анжей побачив широку Охрімову спину і побіг слідом. Ремені вже лежали на землі – мабуть Охрім розрубав. За поворотом Охрім бердишем відбивався від стрільця. Ще двоє стрільців позаду штовхалися з очамрілими конями, що бігли навперейми. Анжей не роздумуючи кинувся на допомогу побратиму, виставивши вістря перед собою, як спис. Вершник мусив відволіктися, відбиваючи удар, і  Охрім вразив його вістрям у груди. Тим часом двоє стрільців розштовхали очманілих коней і накинулись на побратимів. Анжей перейняв того, що був зліва. Пригальмувавши коня, стрілець замахнувся бердишем згори, Анжей прийняв удар лезом в лезо. Від страшного удару зброя вислизнула з правої руки, вороже лезо просвистіло перед обличчям. Хлопця розвернуло спиною до ворога, який вже встиг замахнутись вдруге, та на щастя, зводячи бердиш Анжей випадково влучив дерев’яним кінцем коню в морду, той сіпнувся і страшне лезо пролетіло над головою, стрілець втратив рівновагу. Хлопець скористався нагодою і встромивши йому в бік вістря випхнув із сідла. Тим часом Охрім впорав свого супротивника і ухопив обох коней за повідки.

- Тримай!

Охрім упав на землю.

- Ти поранений?

- Цить!

За хвилину побратим піднявся. Вигляд у нього був розгублений.

- Здається – всі… В’яжи коней.

- Чим?

- Руками!

Охрім поволі рушив стежкою уперед, де кроків за п’ятдесят стояли стрілецькі коні. Козак не поспішав, не робив різких рухів і тихенько насвистував та прицмокував. Коні підпустили його кроків на десять, потім відбігли. Охрім ніяк не виказав досади, так само поволі йшов далі. Анжей згадав, що позаду залишилось ще троє коней і пішов за ними. Дорогою прив’язав коней, яких вів на повідку, до дерева,  з якого ще звисав шмат ременя. Шаблею відрубав від другої верби рештки ременів і поволі рушив стежкою, наслідуючи Охріма. Один кінь стояв неподалік і легко дав себе впіймати. Хлопець прив’язав його поруч з першими двома. Ще двоє  відбігли кроків на сто і явно  не збиралися підпускати до себе людину. Анжей стис у руці ремені і невпевнено рушив до коней, однак його майже одразу окликнув Охрім.

- Облиш! Вони налякані, забилися, падаючи, і зараз нікого не підпустять. Побіжать за нами, нікуди не дінуться. А як заспокояться, тоді і половимо.

 Побратими наспіх обшукали вбитих, скидали здобич на купу.

- Вісім бердишів, два мушкети, два луки, два сагайдаки стріл, дві мушкетні перев’язі, дві шаблі, шість шпаг, пістоль, три пари чобіт, два каптани, жупан – нівроку здобич! – Охрім хрипло, але весело засміявся.

Хлопець відклав убік пістоль, шаблю, чоботи, жупан, вишиті штани, смушкову шапку.

- Це моє!

Охрім від сміху зігнувся вдвоє.

- Та бери заради Бога! Чи ж я з тобою битимусь?!

- Не розумієш! Це моє, з мене зняте! Шабля і пістоль – батькові! І отой кінь вороний – мій! Тобто – княжий… Це ж вони мене пограбували і в залізо забили!

- От бачиш!  Є Бог на світі! Облиш, потім перевдягнешся, не час.

Охрім взяв стрілецьку шаблю у простих дерев’яних піхвах, зважив на руці. Причепив її на поясі до мушкетної перев’язі із окремими кишеньками для куль і пороху, мушкет повісив за спину. Анжей зробив те ж саме. Луки і сагайдаки залишились прив’язаними до сідел. Решту зброї Охрім склав у два каптани, зв’язав з них вузли, почепив на коня.  На другого коня навантажили розповнілі торби. Коней зв’язали цугом по три, Охрім видерся на переднього.

- Знаєш, як з повідним конем їздять?

- Як?

- Швидко! Дасть Бог, завтра будемо в Орші!

Анжей вів другу трійку коней. За півверсти оглянувся – двоє не впійманих коней несміливо трусили слідом, як і казав Охрім.