9

Прокинувся хлопець на світанку від того, що Охрім, встаючи, розгойдав човна. Взявся до дрюка і з новими силами заходився допомагати товаришу. Вже вечоріло, коли вибрались на землю. Анжей приготувався знову йти всю ніч, хоч живіт зводило від голоду. Думка про нічну мандрівку вже не жахала – що то значить добре відпочити…

Однак Охрім нікуди йти не збирався. Катовою сокирою накопав черв’яків, вирізав довгу лозину і заходився майструвати вудку. Витяг з кишені мотузок, сплетений з власного чуба, крекчучи від натуги зігнув гачок із якоїсь залізячки, яка знайшлась десь у торбі, прив’язав дерев’яну скалку замість плавця і заходився прямо з берега ловити рибу. Поки стемніло на березі лежало з півпуда чималих карасів. Охрім полишив рибалку і заходився розпалювати багаття на маленькій  галявинці посеред кущів ожиннику. Дістав із торби кресало і трут, вдарив кілька разів і заходився роздмухувати вогонь, ставши на коліна і схилившись чубом до самої землі.

- Тебе що, правці вхопили?! Допомагай!

Анжей, який зачаровано спостерігав за діями товариша, прожогом кинувся на допомогу, не розрахував в темноті відстані і буцнув Охріма лобом. Товариш від несподіванки покотився в траву.

- Равича не пам’ятаю, але на ньому  обов’язково мають бути роги…

Замість розсердитися, Анжей несподівано для себе голосно розсміявся.

- Звідки ж у ведмедя роги?!

- Твоя правда, ведмеді рогами не багаті. Ну,  значить у панни…[1]

- Чого ти над гербами глузуєш? Ти ж сам шляхтич!

- А чого ти у ті герби вчепився, як воша у кожух?! Хіба герб робить людину людиною?

- Герб відрізняє шляхтича від посполитих.

- А посполиті що, не люди?!

- Не такі, як ми… Походження рабського!

- Люди всі одного походження. Чи в праотця Адама ти не віриш?

- Як можна! Це ж Святе Письмо!

- Тоді скажи мені, голубе, - Охрімові очі весело заблищали у світлі кволого вогника, - чи був праотець Адам шляхтичем?

- Звісно ні! Адже тоді всі люди шляхтичами були б…

- То шляхтичі від когось іншого походять?

- Та ні, від Адама! Але ж здобули колись шляхетство подвигами честі, справою ратною…

- Отож бо! Якщо вони колись це право здобули, то буде логічним припустити, що і зараз будь-хто може його здобути.

- Ну взагалі-то… якщо житиме по закону честі, рідну землю збройно захищатиме…

- Зрозумів, нарешті? Родове шляхетство – то облуда. Шляхетство – властивість душі. З давніх давен помітили люди, що основні риси вдачі передаються у спадок. У розумного батька діти розумні, у сильного – сильні… Так буває зазвичай, але не завжди. У самій ницій родині може народитись воїн зі шляхетною душею… Не варто зневажати людину за походження. У нас у товаристві чи не половина братчиків з посполитих походять. Разом з бусурманами воюємо, християн з бусурманського полону звільняємо, разом куліш їмо, до церкви ходимо, під однією буркою спимо. То чим ми від них вищі? Чи не розумніше вважати їх шляхтою в першому поколінні? І на біса шляхтичу герб, скажи на милість?! Мій прадід голову склав під Оршею, Костянтина Острозького охороняючи, і герб його не захистив. А його  прадід під Грюнфельдом[2] хоругвою командував, без усякого герба! Так командував, що йому після бою князь Вітовт власного меча подарував. Герб потрібен князю для прапора, щоб свої хоругви здалеку впізнавати. А шляхтичу навіщо? У нас, русинів, герби лише князі мали. І нічого, жили ж ми якось без гербів, честі шляхетської не каляючи. Якби не городельска унія, трясця її матері, ми б і досі без тих гербів спокійнісінько обходились. І куди щасливіші були б… У Великому Князівстві Литовському з шляхти не виписували, хіба за безчестя… А як вступили ми до Жечі Посполитої, втратили право не рідну землю… Дорогувато нам герби обійшлися…

Багаття тим часом розгорілося і Охрім у його мерехтливому світлі заходився чистити рибу.

[1] На гербі Равич зображена панна верхи на ведмеді. Над щитом дійсно зображені роги – невідомо чиї…

[2] Так у ті часи називався Грюнвальд