3.

4.    

Виходячи з башти у нічну темряву Охрім спокійно прийняв боярський посох з рук вартового, що схилився у глибокому поклоні перед «боярином», навіть не глянувши в обличчя. Анжея неначе жаром пройняло. Він на мить забув, що вдягнутий у катів ковпак, отож не впізнає його стрілець, навіть якщо зведе погляд догори. А Охрім уже неквапно йде кремлівським подвір’ям. Проминувши стрільця, Анжей потрусив слідом, боячись відстати. Охрім не прискорив кроку, але раптом сердито просипів – Човгай! Хлопець згадав, що зопалу забув імітувати катову ходу. Чи в нього очі на потилиці?! – подумав здивовано,  адже  Охрім ні разу не озирнувся. Не вистачало ще боярину озиратись на ката! Попри страх Анжею кортіло хоча б побіжно роздивитись Кримль, але боявся зайвий раз ворухнути шиєю. Не личить кату крутити головою, як дурній курці… Дивувала відсутність людей – неначе вимерло все.

Між тім Охрім підійшов до іншої вежі, пихатим рухом простягнув посоха вартовому і не спиняючись увійшов у середину, зігнувшись у низьких дверях, але не знявши високої боярської шапки, повільно почав спускатися сходами. Анжей мало не закричав з відчаю – куди ж тебе несе!

Стримався, прикусивши язика. Страх як не хотілося з волі лізти знову до нової темниці. Але що вдієш! Анжей з подивом зрозумів, що почувається зовсім безпорадним без свого випадкового знайомого. В душі закипіла зневага до себе. - Так і ходитиму за ним до скону, як курча за квочкою?!

Я ж обіцяв слухатись! Не можна підвести побратима! - ця думка втамувала гонор але відволікла від дороги. Анжей ткнувся носом у широку спину Охріма, який раптово зупинився.

- Ще верхи на мене сядь! – сердито буркнув чолов’яга, потім прислухався.

- Підеш першим! Проминеш двері – звертай одразу наліво, у другі двері і вниз. На варту не зважай, не зупиняйся. Тільки не переплутай, не зверни вправо, бо тоді й дідько нас не порятує…

Охрім зняв зі стіни  смолоскип, тицьнув хлопцю в руки.

Анжей хотів спитати «куди ми йдемо?» але з подивом почув власний голос – «а що там, направо?»

- Казна царська, туди на дурничку не зайдеш, а о такій порі і самого царя всередину не пустять! Йди вже, Бога ради!

Засліплені смолоскипом стрільці закрили голови широкими рукавами і не кинули на непроханих гостей навіть погляду. За другими дверима знов почалися круті сходи, які вели кудись углиб землі, і кінця їм не було… Але Охрім спокійно тупцяв за спиною, його кроки дивним чином заспокоювали. Аж раптом сходи закінчились гратами.  Анжей посмикав, та дарма. Охрім відсунув його рукою вбік, схилився над замком.

- Присвіти!

За мить відчинив грати і рушив далі, вихопивши смолоскипа із закляклих хлопцевих пальців. Анжей увійшов слідом. Кругла зала із низьким склепінням, що спиралося на товстий стовп посередині, завалена катівським приладдям. Моторошне місце. Інших дверей немає – пастка!

Охрім тим часом вперся ногами в стіну, відсовуючи вбік ковану скриню. Під нею чорнів отвір у цегляній підлозі.

- Лізь!

Хлопець  прожогом кинувся до дірки, сковзнув у невідоме. Ноги наткнулися на круті сходи. Охрім спустився слідом, віддав смолоскип і заходився совати скриню, здійнявши руки над головою. Тяжка робота супроводжувалась прокльонами крізь стиснуті зуби, але хлопець допомогти не міг – на сходах бракувало місця. Охрім не відступався, марнуючи час, однак врешті таки насунув скриню на отвір. Довго йшли вузьким коридором, що закінчився черговими гратами. Охрім здолав їх так же легко, як і перші, замкнув за собою. Коли нескінченими крученими сходами видряпались нагору, Анжей вже не чув під собою ніг. Але Охрім не дав перепочити – легко ступаючи тінню рушив попід високими дерев’яними парканами бозна куди. Анжей не зійшов за ним, мусив бігти підтюпцем, як собача.

- Тихше, Іроде! Всю Москву перебудиш – прохрипів Охрім не зупиняючись.  Мандруючи вузькими покрученими вуличками, Анжей  втратив відчуття напрямку, здавалось, що ходять вони кругами і блукатимуть так,  поки не попадають. Простяг руку до Охрімової спини, намагаючись привернути увагу,  не здіймаючи галасу.  Як на лихо, тієї ж миті Охрім зупинився і отримав доброго стусана в спину.

- В тебе що там, роги?!

- Вибач, темно дуже.

- Бачиш вежу? Там сторожа, четверо внизу, двоє – нагорі. Піду, спитаю – може добром випустять… Чекай тут, як відкрию ворота – виходь.

- А може, краще – через стіну? Невисоко наче…

- За стіною рів, повний лайна. Хочеш мокрий лісом блукати? І смуга зорана й заборонована за ровом. Одразу побачать, де ми пройшли.

- А нам що за біда?

- Дурний ти зовсім… Вибач – ніяк не звикну…

Анжей ображено замовчав, дивлячись, як чолов’яга не спіхом, не ховаючись, перетинає відкритий простір. Глянув нагору, чи бачить його вартовий? Опустив очі і сам не побачив побратима. Куди він подівся?! Збігло чимало часу, поки прочинились низенькі двері і стрілець вийшов надвір. Не встигли й двері зачинитись, як промайнула за ним розмита тінь. За мить стрілець лежав на землі, в падінні втративши каптан. Охрім накинув стрілецький каптан на плечі і увійшов до башти. За кілька хвилин, які здалися хлопцю вічністю, вийшов і заходився відчиняти ворота. Анжей вибіг до нього, допоміг опустити місток і побіг дорогою від Москви   подалі.