Епілог.

Сонце повільно сходило над морем, закінчуючи найкоротшу ніч у році. Вчора всі мешканці замку гучно святкували велике свято, вихваляючи сонцеликого бога Аруна. Господар замку, лорд Дірас, не дуже вірив у богів, адже сам умів творити неабиякі дива. Але на нього працювали прості люди, які заслуговували на свято. В честь цього, усім було даровано два вихідних, щоб гарно відгуляти, а потім добре відпочити. Звісно, юні учні чарівника не стали винятком і були звільнені від занять та разом з усіма сиділи за святковим столом. 

Лорд Дірас не пожалкував грошей на свято, накривши великий стіл у дворі замку. Він повнився різноманітними наїдками, солодощами, фруктами та хорошим вином. Навіть старшим учням дозволили випити трохи. Запрошені музики розважали людей увесь вечір, а під кінець і вони частувалися разом з усіма. Свято пройшло гучно та весело та запамяталося надовго. 

Попри те, що юні чарівники повернулися у свою кімнату пізно, а потім ще довго обговорювали свято, не кваплячись засинати, прокинулися усі за звичкою доволі рано. Мене розбудила їх ранкова метушня. Потихеньку відходячи від сну, я трохи полежав у ліжку, насолоджуючись тим, що не треба кудись поспішати, що сьогодні мене ніхто не чекає. Окрім сніданку. Я вчора так наївся усілякої смачної їжі, що здавалося, ще два дні не зголоднію, але ні. Десь через пів години спокійного валяння мій живіт почав наполегливо бурчати. Дуже не хотілося покидати м'яке ліжко, але довелося встати. На додачу наша кімната спорожніла, всі хлопці вже встигли перейти до їдальні. Я потихеньку пішов умиватися, по дорозі згадуючи, що сьогодні не тільки чудовий вихідний, а і день мого народження. Мені виповнилося п'ятнадцять. Шкода, що про це ніхто з мого теперішнього оточення не знає. 

Серед учнів взагалі мало хто чітко знає, коли в нього день народження, тільки приблизно, тому що до навчання у Міріон не були знайомі з календарем. Наприклад, на початку весни народився Аїн. В кінці зими у нас два іменники - Елан та Майкон. Тіса народилася на весні, але навіть місяця не знала. Орсем казав, що його народили в холодну пору, але не відомо, чи було то наприкінці осені, чи вже взимку. Тільки Рінол, Торен та Еріс, чітко знали свої дні. Син німфи казав, що його знайшли в перший день літа. Торен, як син лорда та майбутній  спадкоємець, ще змалечку навчався грамоти, а дату його народження занесли у книгу історії роду. Але той не любив святкувати, тому нічого нам не повідомив. Еріс навчали батько та мати, які закінчили гільдію найманців, тому вона знала, що її річниця на четвертий день, першого місяця осені.

Якось в один зимовий вечір, після нового уроку історії, де ми вивчали дати правління та народження наших королів, у нас пішла бесіда про те, щоб і собі почати влаштовувати свята. Найближчі іменини були в Елана та Майкона. Щоб не було плутанини, хлопці самі собі визначили дні народження у календарі. С тих пір ми почали справно робити маленьке свято кожному. У визначений день на кухні просили спекти пиріг і під час вечері влаштовували святкування. Дарували маленькі подарунки, частіше за все зроблені своїми руками, бо власних грошей у нас поки не було. 

До обговорення моєї дати народження справа якось не дійшла. Особливо останнім часом було не до цього, бо всі з нетерпінням чекали великого свята бога Аруна та будували плани на майбутні вихідні. Я колись казав про свій день народження Аїну, але чи запам'ятав він не відомо. Доведеться змиритися, не така вже й велика втрата, враховуючи те, що я й так ніколи не відзначав свою річницю. Можливо, наступного року щось зміниться. 

 Згадуючи друга, я тільки зараз звернув увагу, що не бачив його із самого пробудження. Мабуть, з Реєм побіг гуляти. Тому що, ні собаки, ні його постійного партнера по догляду за твариною, Майкона, я не бачив.

Однак під час сніданку Аїн не з'явився. Тільки маленький ельф втомлено всівся за стіл. 

- А де Аїн? - поцікавився я у Майка.

- Не знаю, він трохи погуляв із собакою, а потім десь втік. 

- Дякую, - відповів я ельфу, а собі замислився, куди міг подітися Аїн. Хотілось помріяти, що він пішов шукати подарунок, але я відігнав від себе марні сподівання, маючи поганий досвід минулих років. 

Як тільки я відставив порожню склянку, допивши компот, і почав розмірковувати як же мені провести цей теплий день, як у їдальню зайшов Воліс. Підійшов до мене і передав, що лорд Сайрос хоче мене бачити. 

Я із задоволенням пішов до кабінету батька. Якраз окреслився план на сьогодні - запропонувати йому політати разом. Думки про подарунок самі закрадалися у мозок. Я й тут їх відганяв, як надокучливу муху. Ну не знає батько, коли я народився! 

- Добрий ранок, - привітався зі мною тато, як тільки я зайшов у кабінет. Він розслаблено сидів у гостьовому кріслі. 

- Добрий, - з посмішкою відповів я, сідаючи у друге крісло навпроти. 

- Як настрій? 

- Чудово. Гарний літній день, ще й вихідний. 

- Радий це чути, - відповів батько. - Сподіваюсь, моє прохання не зіпсує тобі нічого? 

- Якщо потрібно кудись полетіти, то я тільки за, - з посмішкою відгукнувся я. 

- Чудово! - батько теж посміхнувся. - Я хотів би, щоб ти злітав до Роні, мені потрібно передати йому дуже важливий лист. Звичайній пошті я його не довірю. 

- Добре, я згоден. 

Сайрос передав мені невеликий конверт, у якому було сховане послання до перевертня. Я сховав його у кишеню і хотів вже піти, але біля самого порогу обернувся, та запитав:

- Я так розумію, ти сьогодні зайнятий, на відміну від нас? 

- На жаль, - тато посміхнувся і розвів руками. - Є деякі справи. А ти щось хотів?

- Так, - я кивнув головою. - Може ввечері трохи політаємо? 

- Ти ж зараз пів дня проведеш у повітрі, - відверто хихикнув батько. 

- Це інше, - пояснив я. 

- Добре, думаю пару вільних годин у мене для тебе точно знайдеться. 

Я побіг виконувати завдання у чудовому настрої. Святкую я день народження чи ні, але все складається чудово. Довгий політ, візит до хорошого друга мого батька. Спілкування з його родиною. Зустріч з близнятами, з якими я встиг гарно подружитися. Я забіг до Еріс, щоб запитати, чи не хоче вона щось передати своїм рідним. Але вона чомусь зніяковіла при моїй появі, якось дивно поводилась, запевнивши, що нічого передавати не треба, крім щирого привіту, та квапливо випхала мене з кімнати. Потім я хотів знайти Аїна, щоб повідомити йому про своє зникнення на пів дня, але так його і не побачив. Звісно, якби я пошукав ретельніше, то можливо побачив би друга, але в мене не було часу. Тому я залишив йому коротеньку записку на тумбочці біля ліжка та вирушив у свою маленьку подорож.