Глава 55.

Прокидався я довго й неохоче. Боліла голова і нило все тіло. Учорашній важкий день давався взнаки. Хотілося б ще поспати, але біль у голові дуже заважала, тиснула. На додачу, я чудово усвідомлював, де перебуваю, і якось ніяково було довго лежати в чужій кімнаті. Ще поруч зі мною вели жваву бесіду - близнюки розпитували Тайлора про його дивні штучки, які не можна чіпати.  

- Це артефакти або магічні амулети, - охоче пояснив хлопець. - Деякі працюють, але ледве-ледве, деякі зовсім зламані. Однак, важко передбачити, як вони себе поведуть, навіть зламані можуть раптом спрацювати.  

- Зрозуміло, - відповів один із близнюків.  

- А навіщо вони тобі? - запитав другий.  

- Я їх просто збираю. Заради інтересу. Потім вивчаю, намагаюся зрозуміти, що вони раніше робили, пробую полагодити або зарядити, щоб продовжити їхню службу.

- А де ти їх стільки набрав?  

- Деякі мені віддав Дірас, деякі створив я сам під керівництвом учителя і потім користувався, але більшу частину я знайшов.  

- Знайшов? - дружно здивувалися хлопчики.

- Так. Я їх відчуваю, як магів.  

- А ти можеш відчувати магів? А як це?  

- Іноді мені сняться особливі сни про місце, де перебуває маг, який хоче отримати допомогу, але не знає де її шукати або ж просто навіть не здогадується про свої бажання. Ось я їду в це місце, яке мені наснилося і вже там починаю шукати мага, силу якого я відчуваю. Разом з тим, я відчуваю все магічне, що мене оточує. Ось так я і знаходив викинуті й непотрібні амулети.

- Здорово! - знову хором захопилися хлопчики, потім один із них припустив: - Можливо, всі ці штучки теж від тебе хотіли допомоги?

- Може, - легко погодився Тайлор.

Дивовижна інформація, а ще незвично чути те, як Тайлор залюбки з кимось базікає. Він цих хлопчаків ледь знає, а розмовляє з ними наче зі старими друзями чи молодшими братами.

- А ти можеш нам розповісти, що раніше робили ці штучки? - попросили хлопчаки.

- Про все одразу? - трохи награно злякався Тайлор. - Та на це піде тиждень, а може й більше.

Близнюки захихикали.

- Ні, - сказав один.

- Не про все, - підхопив другий. - Про який-небудь найцікавіший або незвичайний.

Я почув, як хлопчики схопилися на ноги та швидко підскочили до полиць.

- Добре.

Тайлор скрипнув кріслом, піднімаючись. На цьому мені набридло прикидатися сплячим, я обережно повернувся на бік, боячись посилити головний біль. Піднявся і сів, допомагаючи собі руками.

- Доброго ранку, - посміхнулася мені Еріс. - Вона єдина не була захоплена дивними штучками Тайлора і помітила моє пробудження.

- Не дуже добрий, - ще хрипким після сну голосом, відгукнувся я.

Заплющив очі від болю, думати й говорити виявилося дуже складним заняттям.

- Ти себе погано почуваєш? - занепокоїлася дівчинка і пересіла зі свого дивана до мене. Співчутливо вдивилася в обличчя.

- Та так, - не став скаржитися я. - Учора був важкий день.

- Це вже точно. Ось, поїж, може стане легше.

Еріс присунула до мене тарілку, де була різна зелень, овочі, шматочки хліба, сиру і м'яса. Їжі було небагато, мабуть, інші вже встигли поїсти. Поки я говорив із дівчинкою, Тайлор задумливо походжав уздовж шафи, роздивляючись свою колекцію і вибираючи, про що б розповісти.

- Ось, це, мабуть, одна з найнезвичніших штучок, - хлопець зняв з полиці невеликий кристал, витягнутої форми, схожий на шматочок бурульки. - Якщо вдивитися в його глибину, а потім заплющити очі, то побачиш свої сни, навіть якщо вони геть забулися.

- Нічого собі! - захоплено протягнули брати.

Еріс теж зацікавилася тим, що відбувається, і розвернулася подивитися. Я теж уважно слухав, не відриваючись від їжі.

- А можна спробувати? - попросив Сай і простягнув рученята до дивовижної штучки.

- Ти впевнений? - Тайлор не поспішав виконувати прохання. - Кристал показує будь-які сни, як хороші, так і погані.

- Угу, - закивав хлопчик, - я снів не боюся.

- Я теж потім спробую! - закричав Мей. - Я теж не боюся. Нас тато вчив, що снів боятися нерозумно.

- А можна і я потім? - Еріс підскочила з дивана і підійшла до хлопчиків.

- Що ж, пробуйте, - погодився Тайлор. - Тільки на диван присядьте, так зручніше буде.

Діти кинулися назад до вільного дивана і сіли рядком. Сай отримав у своє розпорядження кристал, вдивився в його прозоре нутро. За кілька миттєвостей, маленький перевертень заплющив очі й відкинувся на спинку. Він усміхався і захоплено хихикав. Ми всі, затамувавши подих, спостерігали за ним. Навіть я на хвилину забув про їжу. Раптом Сай розреготався щосили та розплющив очі.

- Здорово! - вигукнув він. - Я бачив сон, де я бігав за зайцем по квітковому полю.

- Тепер я, - Мей нетерпляче вихопив у брата кристал.

З ним відбувалося те саме. Я згадав про покинутий сніданок і продовжив жувати свій хліб із м'ясом. Мей, як і брат, бачив гарний сон і посміхався.

- Я бачив, як став бджілкою і збирав мед. Дивний сон, але цікавих. Добре, що я його згадав. Тримай Еріс, тепер твоя черга.

Дівчинка взяла в руки кристал. Трохи покрутила його, розглядаючи з різних боків, потім наважилася і вдивилася в його глибину. Прикрила очі, розслаблено зітхнула і лягла на спинку дивана. Спочатку на її обличчі блукала усмішка, але потім вона різко зникла, змінившись засмученням. Еріс різко підхопилася і розплющила очі.

- Кошмар? - одночасно занепокоїлися брати.

- Не зовсім, так трохи неприємний сон. Але це справді дуже здорово! Сар, не хочеш спробувати?

Я заперечно похитав головою, дожовуючи свій сніданок.

- А як ти його знайшов? - поцікавилася Еріс у Тайлора, повертаючи йому кристал.

- Під час однієї зі своїх вилазок, коли їхав у Початку шукати Майкона. Дорогою мене наздогнали сильні дощі, які розмили всі дороги, і мені довелося зупинитися в одному селі на кілька днів, доки стихія не заспокоїться і дороги знову стануть прохідними. Щоночі мені стали снитися дуже яскраві й страшні кошмари. А коли господарі будинку, де я зупинився на нічліг, помітили, що я не висипаюся вже кілька днів, теж поскаржилися на погані сни. Ба більше, кошмари мучили все село. Я запідозрив, що тут щось нечисто. Обережно розпитав у місцевих про магів, які тут жили. У результаті знайшов покинутий і спалений будинок мага, в якому був цей поламаний кристал. Я його забрав собі. І поки лагодив, то подарував усім у замку, навіть Дірасу тиждень незабутніх ночей! - хлопець усміхнувся і винувато розвів руками. - Зате тепер можна глянути забутий сон. А може, він ще й захищає від жахіть, бо мені відтоді нічого такого не снилося. Але це не точно.