Глава 48.

- Вітер! - тихо, у саме вухо покликав мене Аїн, витягаючи мене зі світу снів.

Я загарчав у відповідь, не бажаючи прокидатися, тим паче не хотілося розлучатися з чудовим сном про приємну подорож у гори, де було ціле місто, в якому жили самі дракони. Тільки ось моє обурене гарчання нікого не злякало, Аїн не відставав і продовжував несильно трусити мене за плече, а сон втік у ніч, остаточно і безповоротно.

- Дай поспати, - пробурмотів я, скидаючи руку хлопчика і заповзаючи під подушку.

- Яке спати? Прокидатися пора! Сніданок пропустиш. Уже всі піднялися й умилися. А ми з Майкі навіть встигли з Реєм погуляти. Прокидайся і розповідай про свої пригоди, завтра вже настало.

- Ага! - підтримав Аїна Майкі, теж стоячи десь недалеко від мого ліжка.

Мені раптом уявилося, що всі хлопці зібралися навколо, зі спраглими очима дивляться на мене, наче глядачі перед виставою, очікуючи, коли відкинеться ковдрова завіса, і я почну свою захопливу розповідь. Я обережно виглянув з-під подушки та з полегшенням виявив, що помилився. Біля мене стояли тільки наймолодші, решта хлопців займалися звичайними ранковими справами, проте все одно з цікавістю поглядали в мій бік. Я зітхнув, змирившись зі своєю долею, і сповз із ліжка. Пішов до умивальників. Аїн і Майк невідривно слідували за мною.

- Дайте мені побути хвилинку наодинці, - сказав я, обертаючись до хлопчаків.

- А коли ти нам усе розповіси? - поцікавився Майк.

- Після того, як спокійно сходжу до туалету, вмиюся і поснідаю, - трохи роздратовано відгукнувся я.

- Але ж потім нам треба буде йти на заняття, - засмутився Аїн.

- Я встигну, - трохи пом'якшився я і, доторкнувшись до вуха, подумки додав спеціально для свого кучерявого дуга: - Тобі так точно все розповім.

- У подробицях?

- Найдрібніших.

Аїн задоволено засяяв і, схопивши за руку ельфа, відтягнув його вбік, нарешті, дав мені спокій. 

Тільки мій спокій тривав недовго, не встиг я й половини тарілки з молочною кашею з'їсти, як знову посипалися запитання. Цього разу всі справді сиділи навколо мене за столом і жадали розповіді.

- Сар, справді, розкажи вже, нарешті, де ти був? - звернувся до мене Елан. - Аїн казав, що ти поїхав із Дірасом з'ясовувати щось про напад перевертнів, це правда?

Я кивнув, поспішно дожував кашу і відповів:

- Ми... - я заткнувся, ледь не сказавши "літали". Вдав, що вдавився, відпив компот із чашки та продовжив: - Ми їздили до знайомого Діраса, він теж перевертень і його хороший друг. Мене попросили все розповісти, що я і зробив. Потім Дірас попросив цього перевертня дізнатися що-небудь про те, хто це міг бути та навіщо вони напали. Він погодився допомогти. Сподіваюся, через три дні будуть відповіді.

- А чому він мене не взяв? - трохи ревниво сказав Елан.

- Ти ж у відключці був, - легко і невимушено відгукнувся Роні, позбавивши мене потреби шукати слушну і необразливу відповідь, за що я був дуже йому вдячний.

- А Тайлора? - не вгамовувався Елан.

- А чим би Тайлор нам допоміг? - тут уже мені було легко відповідати, пам'ятаючи пояснення Діраса. - Він же нічого не бачив і не знає. Тим паче мені сам Дірас говорив, що після цього дивного нападу, хвилюється за замок і спеціально залишив свого учня тут.

- Зрозуміло, - заспокоївся Елан. - А що цей перевертень, у нього були якісь здогадки?

- Не особливо, - я знизав плечима. - Утім, він, як і Дірас, був дуже здивований, що таке взагалі сталося. Адже перевертні на боці магів.

- Ну так, - відгукнувся Чейз. - Це справді дивно.

 - Не так уже й дивно, - вступив в обговорення Торен. - Може, їм просто добре заплатили.

- Можливо, - знизав плечима Елан, приймаючи таку версію. - Тільки от хто? Якщо хтось так сильно не любить магів, то став би він зв'язуватися з магічними створіннями та наймати їх на роботу? Та й узагалі, це ж була пастка.

- Так саме це і намагається з'ясувати Дірас, - сказав Рін. - Ви-то чого завелися?

Поки хлопці вели активне обговорення, я спокійно доїдав свою кашу, а ще подумки розмовляв із Малим. На його прохання я охоче розповів йому про Роні, що він старий друг Діраса. Коротко переказав історію їхнього знайомства і те, про що ми говорили, бувши в нього в гостях. Трохи згадав про сім'ю перевертня, і хто саме добуватиме для нас інформацію. А вже дорогою на заняття до Міріон, повідав про свій візит додому. Ми й на самому уроці беззвучно поговорили, поки не отримали зауваження за неуважність.

Далі день пішов у звичному руслі. Обід, прогулянка з Реєм, (хлопчики наполегливо тягали мене з собою, привчаючи собаку не боятися), потім магічне тренування. Сьогодні Тайлор вирішив ґрунтовно повторити та закріпити наші навички захисту і нападу. Ми старанно виконували всі завдання, прекрасно розуміючи, чому він це робить. Дірас, як завжди сидів осторонь і уважно спостерігав за нами.

Начебто все йшло як завжди, проте був один відмітний момент - Тайлор намагався не дивитися в мій бік. Коли давав завдання парі, в якій був я, то говорив тільки з моїм партнером. Коли спостерігав, то дивився ніби між нами, просто фіксуючи, якою магією ми користуємося. А закінчивши урок, швидко попрощався і пішов у замок, навіть не дочекавшись, поки Дірас одягне на нас браслети. Ми з Малим, як зазвичай, опинилися останніми, мабуть, тільки для того, щоб Дірас нам окремо повідомив, що в нас сьогодні буде додатковий урок. Аїн радісно пискнув і несподівано обійняв Діраса, викликавши в того розгублену посмішку.

- Не думав, що хтось може так любити вчитися, - усміхнувся чоловік, потріпавши кучерики хлопчика.

- Це ж магія! - вигукнув він, відсторонюючись. Різко розвернувся і звернувся до мене: - Ну, ходімо, Вітер, а то Майк швидше за мене доїсть і піде один годувати Рея.

- Рей? Це ви так цуценя назвали? - уточнив Дірас, ідучи до замку разом із нами.

- Ага, - закивав Аїн.

- І як він там поживає? Не сильно капостить?