Глава 43.

Я дуже хвилювався перед зустріччю з Тайлором. Він ревниво ставиться до кожного, хто намагається зблизитися з його обожнюваним учителем, і хто знає, як він поставиться до сина, до людини, яка найбільше заслуговує на ту саму близькість і увагу. Наша з Тайлором взаємна нелюбов наводила мене на найгірші варіанти подій. Тому я як міг, відтягував момент нашої зустрічі.

Я до останнього гуляв із хлопцями та їхнім собакою, не нагадуючи їм про час. Я-то відчував, що пора йти, але Майк і Малий нічого не помічали навколо, пустуючи зі своїм кошлатим другом. Зрештою, на подвір'я вийшли хлопчаки, які залишалися в замку. Від компанії відокремився Торен, підійшов до нас і сказав, що заходив Віліс і повідомив що скоро почнеться заняття.

- А ви все ще граєтеся, - несхвально додав він і попрямував до тренувального майданчика.

Малий та Майк одразу ж схаменулися, чотирма руками схопили здивоване цуценя і потягли його в замок. Я пішов слідом, замість того, щоб піти на тренування. Та так повільно, що хлопці встигли віднести цуценя і, повертаючись назад, зустріли мене на другому поверсі.

- А ти чого за нами тягнешся? - поцікавився Майк.

- Мені треба, ем... - став ніяково брехати я. - Треба ще одну сорочку вдягнути, а то щось холодно. - Для наочності я потер долонями нібито змерзлі плечі.

- Але ж ти тільки сидів, а зараз рухатися будеш. І браслети знімуть, магією зігрієшся. Ходімо, а то запізнимося, - Майк махнув рукою, запрошуючи продовжити спуск сходами.

- Ні, я все ж утеплюся, - не поступився я.

- Майк, ти біжи, а я з Вітром сходжу, - сказав Малий.

Маленький ельф знизав плечима і підстрибом побіг униз.

- Ти чого? - тут же подумки запитав Аїн.

- Хвилююся, - чесно зізнався я, розуміючи, що від друга ховатися безглуздо.

Раз пропала потреба брехати, то й пропала потреба підійматися в кімнату. Ми так і залишилися стояти на другому поверсі біля сходів.

- Чого раптом?

- Не знаю, як Тайлор відреагував на повідомлення про те, що я син Діраса. Адже він так сильно любить свого вчителя, що ревнує до кожного, немов дівчисько.   

- Нехай собі ревнує, тобі то що? - підбадьорив мене Малий. - Ти ж сам мені в лікарні говорив, що нічого страшного, нехай звикає.

- Говорив. Але я тоді про це сильно не замислювався, занадто гарний настрій був. А тепер ось якось бентежно, знаєш же який він шкідливий. У мене вже були проблеми з ним.

Малий захихотів.

- Ти кілька днів тому переміг цілу зграю перевертнів, а тут якогось Тайлора злякався.

- Але ж з перевертнями все ясно - бий, кусай, ухиляйся, захищайся. А що чекати від Тайлора?

- Ну ось підемо і дізнаємося.

Малий схопив мене за руку і потягнув униз. Біля самого виходу із замку, я розчепив долоні, але друг постійно обертався і посміхався мені, немов думав, що я можу втекти. Як не дивно, але до початку заняття ми встигли вчасно, Тайлор і Дірас тільки йшли до тренувального майданчика, вийшовши у двір з боку саду. Дорогою хлопець поспішно догризав яблуко. Його погляд раз у раз чіплявся за мене і щоразу старанно відводився. Доївши фрукт, Тайлор викинув недогризок, вочевидь надавши йому прискорення магією, оскільки він зумів долетіти досить далеко, у кущі, що росли біля самої замкової стіни. Дірас ішов трохи попереду і нічого не помітив. Хлопці, схоже, теж нічого не бачили, а от я, тільки вдав, що дивлюся в інший бік, насправді ховав мимовільну посмішку.

Ми обмінялися стандартними привітаннями, Дірас зняв із нас браслети та, як завжди, пішов на свою лавочку.

Хлопці блаженно розминали кисті, Майкі навіть трохи підстрибував, відчуваючи довгоочікувану свободу. Добре, мені не потрібно було прикидатися, я ніколи особливо не страждав від відсутності магії, хіба що постійно хотілося полетіти, тому просто подивився на небо. Воно було повністю затягнуте сірими хмарами, які практично торкалися загостреної вежі замку.

- Сьогодні в нас буде дещо незвичне тренування, - почав Тайлор, привертаючи увагу й походжаючи вздовж нашого ряду, - а ось ті предмети стануть вашими помічниками, - він вказав рукою на один із кутів тренувального майданчика.

Там були відра, дрібні гілки, якісь камінчики та згортки, і навіть пара стійок з порожніми пташиними клітками. Ми переглянулися, нічого не розуміючи, але вчитель не став нічого пояснювати, розбив нас на пари та почав по черзі роздавати завдання. Торен і Майк мали взяти порожні відра і наповнити їх водою. Рінолу й Аїну вручили по в'язанці гілочок, мішечок соломи та по парі камінчиків і доручили створити вогонь. Перед Чейзом і Орсемом поставили ті самі стійки з порожніми клітками, потім Тайлор поклав у них кілька пір'їн, замкнув дверцята і велів дістати це пір'ячко, не торкаючись прутів. А от мені й Елану потрібно було якимось дивом протягом уроку надати вчителю коня.

- Важлива умова! - наприкінці повідомив Тайлор. - Ті, хто в парі, можуть допомагати одне одному, але от іншим допомагати суворо заборонено, я за цим стежу.

Перші кілька хвилин ми всі дружно перебували в замішанні, кожному дісталося таке завдання, яке він просто не міг виконати магічно.

- Але ж я не володію водою, - пискнув Майкі, здивовано витріщаючись на своє відро.

- Я знаю, - спокійно відповів Тайлор. Оглянув усіх і додав: - Думайте.

Першим від загального шоку отямився Аїн. Він почухав кучеряву маківку, подивився на камінчики, навіщось понюхав їх, покрутив зв'язку паличок і став розкладати їх на землі. Рін, який все ще нічого не розумів, став машинально повторювати за хлопчиком. Коли гілочки було акуратно складено невеличкою купкою, а під них підкладено солому, Малий чиркнув каменем об камінь, випускаючи іскри. Потім ще раз і ще, поки перед ним не загорілося маленьке вогнище. Хлопчик трохи подув, гарно розпалюючи багаття.

Увесь цей час решта просто спостерігала, коли ж Аїн та Рін домоглися успіху у своєму завданні, всі немов ожили та кинулися займатися своєю справою. Майк і Торен потягли свої відра до колодязя. Сем став старанно видувати пір'я з клітки, а Чейз просто перекинув стійку, миттєво досягнувши успіху.