Глава 41.

 У лікарню я повертався в дуже дивному стані, немов сп'янілий - з дурною посмішкою на обличчі та приємною втомою в усьому тілі. Одурманені щастям і свободою ми з Дірасом гасали в небесах до самого заходу сонця. За цей час він навчив мене, як розмовляти в драконячій подобі. Виходило вельми стерпно, якщо говорити повільно, тож потрібно було ще практикуватися і практикуватися. Щоправда, особливо багато розмовляти нам не доводилося, все якось розумілося саме, інтуїтивно. Достатньо було одного помаху хвоста або погляду, і ми вже розуміли, чого хочемо одне від одного.

Я прокручував у голові приємні спогади, повільно йдучи коридором, зустрічні слуги якось дивно на мене поглядали, але я не особливо звертав на це увагу. До реальності мене повернуло суворе запитання від Тари про те, де я був увесь цей час.

- Так адже з Дірасом говорив, - став виправдовуватися я, мимоволі порівнюючи Тару зі своєю мамою під час виховного процесу.

- Так довго? - продовжувала обурюватися Тара. - Він же знає, що ти ще слабкий.

- Ну не такий уже й слабкий, - пробурмотів я, з полегшенням сідаючи на ліжко. - Він сказав, що я можу завтра вранці, після сніданку вже повернутися до свого звичайного навчання.

- Як завтра? - ще більше обурилася цілителька, почервонівши від обурення. - А як же курс лікування травами? Ми ж із ним говорили про це.

- Ну я не знаю, поговори з ним…

- І поговорю! - перебила вона мене. - А ти поки їж, - вона подала мені тацю з вечерею, а потім показала на маленький глиняний горщик і додала: - А потім вип'єш це, і щоб усе до краплі.

- Добре, - відповів я, не піднімаючи очей на сувору цілительку. Здавалося, поглянь на неї, і на місці Тари стоятиме моя мама, суворо насупивши брови й уперши руки в боки.

Тара різко розвернулася і вийшла, а я взявся за їжу, щиро співчуваючи Дірасу. Ця дівчина явно не з тих, яка буде зважати на статус лорда, висловить йому все як є, ще й сором'язливо червоніти змусить. Вилизавши начисто тарілку, я чесно випив увесь відвар, попри його неприємний смак, і хотів лягти відпочити, але тут двері обережно прочинилися, і в щілину висунулася кучерява голова Малого.

- Ой, привіт! - радісно пискнув він, побачивши мене на місці й не сплячого.

- Привіт, - відгукнувся я.

Хлопчик у кілька жвавих стрибків подолав кімнату і сів поруч зі мною на ліжко.

- Ну, розповідай, - вимогливо попросив він, заглядаючи в очі.

- А що? - чесно розгубився я.

- Не прикидайся, - Малий хихикнув. - Що з вами сталося? Куди ти ходив із Дірасом і що він тобі розповів?

- А хіба Елан вам нічого не пояснив?

- Елан розповів дуже мало, та й не у все якось віриться. От скажи, він, правда, тебе врятував від злісних перевертнів?

- Ні, - я усміхнувся. - Не думав, що він брехатиме.

- Я так і думав. А про дракона?

- Правда.

- Ого! - хлопчик захихотів. - Давай розповідай і послідовно! Все одно твоя розповідь буде не такою, як в Елана.

Я почав розповідати Малому все, що зі мною сталося в Піреті, звісно, приділивши увагу зустрічі з його сестрою. Про те, що її стосунки з Кейсом мене трохи здивували, я просто промовчав, оминаючи цей момент увагою.

- Бідна Голка, - засмутився Малий. - Я не думав, що вона настільки сильно переживає. Це мені тут добре і все зрозуміло, а вона он як... добре, що тебе так швидко відправили на завдання.

- Може тому й відправили мене в Пірет, щоб я побачився з твоєю сестрою. Торен мені казав, що ніхто з них так швидко не отримував завдання. До речі, у мене ж подарунок від неї.

Я зняв із зап'ястя браслет і простягнув Малому.

- Ух, ти! Дякую! - радісно пропищав хлопчик, чіпляючи подарунок на руку, поруч із браслетом із чорної шкіри, і тут же ще раз уважно подивився на мої зап'ястя.

- А де твої браслети?

- Думаю, я їх більше носити не буду. А може буду, але не справжні, - опускаючи очі в підлогу, зізнався я.

Мені було трохи соромно перед Аїном, що тепер я матиму деякі переваги перед іншими учнями. Але я сподівався, що Аїн один із тих небагатьох, якому можна розповісти все і що він зрозуміє мене.

- Це чому? - зазирнувши мені в очі, дуже серйозно запитав Аїн, і я, відкинувши всі сумніви, коротко переказав йому все, про що дізнався на вежі та як ми із Дірасом потім гарно політали.

- Я так і знав! - Малий урочисто сплеснув руками, а я здивовано витріщився на нього, абсолютно не очікуючи таких слів.

- Звідки? - видихнув я.

- Так схожі ж, - хихикнув Аїн. - І ніс так смішно обидва чухаєте, коли думаєте. І люк для тебе відкривався. А ще це чуття моє - всіх же розумію, а вас із Дірасом ні. Дивно, що ніхто більше цього не помітив, навіть ви самі.

- Ну, хіба мало, хто на кого схожий, - зніяковіло пробурмотів я. Тепер-то його висновки звучали цілком очевидно, а раніше якось навіть на думку не спадало. - Подейкують, що у світі можна зустріти людину, як дві краплі схожу на тебе. Он, навіть королі примудряються собі двійників знайти.

- Ух, ти, справді? - захопився хлопчик і мрійливо подивився у стелю. - Є ще такий самий, як я. От би познайомитися.

- Мені й тебе одного вистачає, - усміхнувся я. - Ти не відривайся від розмови. От якщо ти такий розумний і все бачив, то мені чому нічого не сказав?

- Так я ж не знав, що ти батька шукаєш, я думав, у тебе вже є один.

- А тепер ти мені скажи, як я зрозумів, Елан вам розповідав, що бачив, як я перетворився на дракона?

- Ага, розповідав, - Малий закивав. - Тільки йому ніхто не повірив.

- Оце так, - хмикнув я. - Так, у таке, правда, важко повірити.

- Рін усе жартував, що він весь бій проспав і злісний дракон йому наснився. Тоді Елан перестав щось доводити та вивернув розповідь так, ніби він твій рятівник. Але, як я вже казав, у це теж мало хто повірив. Ой, слухай, - Малий несподівано пожвавився, знову міняючи тему розмови, - так значить, ти той самий дракон?! Чи то Дірас тебе вишукував?