Глава 40.

Відкритий баштовий майданчик зустрів нас поривчастим вітром і яскравим сонцем, яке крадькома зазирало під круглий дах, що примостився на чотирьох опорах. Я квапливо відійшов від люка, даючи можливість піднятися Дірасу. Той, як і я, поїжився від холоду, адже теж був без куртки, а тонкий чорний светр зігрівав погано. Якби не магічне тепло, що зігрівало нас зсередини, довго б тут пробути не вдалося. Чоловік окинув поглядом околицю і лише тоді щільно зачинив за собою кришку.

Я терпляче чекав, привалившись спиною до однієї з опор. Внизу шелестіли хвилі, повільно набігаючи на берег і назад ховаючись у море, це неспішне шелестіння трохи заспокоювало серце, що билося у грудях наче скажене. Дірас зупинився неподалік, біля самого краю круглого майданчика. Кілька хвилин дивився вниз, як мені здалося, теж заспокоюючись. Нарешті, він глибоко зітхнув і повернувся до мене.

- Знаєш, я дуже довго розмірковував, з чого почати цю розмову, але так нічого й не придумав. Можливо, мені варто просто показати, все одно ж збирався.

Я здивовано втупився на Діраса, не знаючи, що відповісти, і просто чекав продовження. Чоловік неспішно дійшов до середини круглого майданчика, несподівано тепло посміхнувся мені та раптом оповився неяскравим червоним світінням. Так світилися перші світанкові промені й так світився я, коли перетворювався на дракона... Світло враз заповнило майже весь майданчик і згасло. Я часто заморгав, звикаючи до природного освітлення, і ледве не впав з вежі, благо мене вчасно притримали довгим лускатим хвостом, на кінці якого виявився чорний дракон!

Дракон! Такий самий як і я, тільки вдвічі більший! Ті самі вигнуті роги, гладкі й лискучі, немов відлиті з темного металу. Витягнута морда, із захисними надбрівними дугами, під якими блищали бурштинові очі. Ті самі сильні пазуристі лапи та щільно притиснуті до тіла шкірясті крила.

- Це була не маячня... - ледве чутно видихнув я. - Я все ж летів...

Дірас-дракон кивнув у відповідь.

- Тепер ти зрозумів, як у мене вийшло так швидко дістатися до тебе і забрати в замок? - запитав він дуже дивним голосом. Начебто звучання було звичним, тільки слова виходили не з пащі, яка залишалася закритою, а звідкись ззовні.

- Зрозумів, - кивнув я. - А як це ви так розмовляєте?

- Магія звуку. Пам'ятаєш, я навчав Аїна нею користуватися?

Я знову кивнув.

- Більше ти ні про що не здогадуєшся? - пильно дивлячись на мене, запитав дракон.

Він приліг на кам'яну підлогу, обгорнувши лапи хвостом. Я зітхнув і сповз униз по стовпу. Звісно, я здогадувався, тільки не міг у це повірити, а вже вимовити вголос і поготів. Усе свідоме життя я мріяв зустріти батька, не раз уявляв, як це буде, обмірковував розмову, а зараз тільки клята грудка в горлі й серце, яке шалено б'ється.

- Здогадуюся, - з величезними труднощами вимовив я. - Але чому тільки зараз?

-Тому, що не був упевнений. Коли я йшов від Аші, я не знав, що вона вагітна. Думаю, вона й сама ще не знала. А коли ми з тобою вперше побачилися, у мене промайнула маленька здогадка, адже ти сказав, що родом із того села, де ми жили з Ашею. На додачу, ти все-таки трохи схожий на мене зовні.

- Трохи, - коротко усміхнувся я. - Мама казала, що я викапаний батько.

- Ну, їй збоку, напевно, видніше, - Дірас-дракон, теж усміхнувся, оголюючи низку білих іклів. Це виглядало моторошно, якби я сам не був драконом, напевно, подумав би, що мене зараз з'їдять. Дірас знову став серйозним і продовжив пояснення: - Тільки це були лише легкі підозри, як я гадав, навіяні якимись наївними мріями. Адже я не зміг відчути твою магію. І не тільки магію, а й спорідненість. Бажаючи заховати свої таланти від усіх, ти мимоволі закрився, та так сильно, що крізь цей кокон не вдалося зазирнути навіть мені. Магія може працювати на нас, навіть тоді, коли ми про це не підозрюємо. - Дракон зітхнув. - Уже потім, розкриваючи твої здібності, бачачи наскільки вони схожі з моїми, а також дізнавшись, що ми маємо близьке джерело магічної сили, я почав дуже серйозно замислюватися про нашу спорідненість. Мені не вистачало одного доказу - вміння перетворюватися на дракона. І ось обставини змусили тебе розкритися. У той самий момент, коли ти сам прийняв рішення зруйнувати свою таємницю і покликати мене, я остаточно зрозумів, що ти мій син. Я почав відчувати тебе на відстані та продовжую відчувати. Ще, буквально кілька хвилин тому, я отримав ще одне підтвердження - ти легко відчинив люк, що був закритий заклинанням для всіх, крім драконів.

Він усміхнувся, задоволено примруживши очі. Я теж мимоволі усміхнувся, чути від Діраса слова "мій син" на свою адресу було неймовірно приємно. На додаток для мене відкрилося кілька таємниць. От тільки…

- Але чому ти від нас пішов? - поставив я найболючіше запитання всього мого життя, мимоволі перейшовши на "ти".

Дірас провів кінчиком хвоста по переніссі, зітхнув, вмостився зручніше, переклавши лапи та лише потім відповів:

- Не суди мене суворо. Повір, я любив Ашу і в нас із нею були чудові стосунки. Від самого початку нашого знайомства, вона знала, що я дракон, і перший час ми просто подорожували, насолоджуючись свободою. Знав би ти, як вона сильно любила літати, напевно, більше, ніж я, - він усміхнувся. Я теж усміхнувся, уявляючи маму, яка сидить на спині дракона і верещить від захвату. - Згодом таке життя Аші набридло, вона нічого мені про це не говорила, але я це помітив. Ми знайшли прекрасне село і стали там потихеньку обживатися. Починали з малого - знімали кімнатку на горищі заїжджого двору, в якому працювали. А у вільні дні я будував будинок, з магією справа йшла дуже швидко, - Дірас підморгнув. - Все було чудово, тільки от мені таке життя виявилося не до душі. Дурне драконяче серце жадало свободи й ми з Ашею домовилися мирно розлучитися - піти своїми дорогами. Я залишив їй будинок і все добро, що ми встигли накопичити, а сам вирушив поневірятися світом, покинувши королівство Норвік.

Дірас замовк ненадовго, облизав морду довгим язиком, потім продовжив: