Глава 38.

День видався теплим, у графа в кабінеті були відчинені вікна. Легкий вітерець гуляв приміщенням, разом із ним і я слідкував за Емаром. Він знову сидів за столом, на цей раз із задоволеним виразом на обличчі та розслаблено відкинувшись на спинку свого крісла. У руках він тримав якісь папери та уважно розглядав їх. Мені вдалося ще більше заспокоїти вітерець та, нарешті, роздивитися, що ж там таке розглядає граф. Це були креслення якогось довгого предмета, він був намальований з усіх сторін та в розрізі. В нього треба було щось засипати, та приєднати якусь мотузку. Я намагався якомога уважніше все роздивитися, та запам'ятати, та потім все замалювати. 

На жаль, більше нічого корисного я не дізнався. Покидаючи зміну, я передав Ріну через голема, що бачив креслення, припустивши, що це якась зброя. А ще, коли нам вдасться зустрітися в готелі, я розповім йому про все більш детально. 

Повернувшись у "Білий кінь", я взяв зі своєї кімнати одну зі свічок-будильників та одразу вирушив шукати Елана. Як і минулого разу, він відпочивав у себе і так само був не дуже радий мене бачити. 

- Не бурчи, я по справі, - відповів я, на його не дуже привітний погляд, коли хлопець відкрив двері. - А ще ось, це тобі, - я вручив йому будильник. 

- Дякую, - трохи розгубився Елан, розглядаючи подарунок. - Я теж про нього думав. Проходь, тільки постарайся швидко, - він відійшов в бік, пропускаючи мене в кімнату.

Я сів на стілець, та відповів:

- Це вже як вийде.

Взагалі, мені раптом перехотілося ділитися інформацією з Еланом, краще вже дочекатися зустрічі з Ріном, а він вже хай сам говорить зі своїм любим рудим другом. Але раз я вже зайшов, то вирішив викласти все як є. Повідомив ім'я одного з гостей, розповів що він живе у місті й те що він вчений-алхімік. Також, у підтвердження цього, бачив у Емара креслення. Елан не зміг приховати свого захоплення тим, що мені за одну зміну вдалося роздобути стільки корисної інформації, але потім більш скептично віднісся до того, що я йому наговорив, та запитав:

- Звідки в тебе інформація про ім'я? Та про те, чим цей старець займається?

- Я ж розповідав, що тут жив, багато знаю про столицю, - збрехав я. 

Елан якось недобре посміхнувся.

- Знаєш, я звісно не Дірас, брехню відчувати не вмію, але можу скласти одну інформацію до іншої. Навіть, якщо припустити, що ти знав цього вченого, то ніяк не міг його впізнати, бо не бачив, хто саме приходив до Емара. Чи тобі Рін всіх так добре описав, а може намалював? - він знову посміхнувся. - Чи ти слідкував за будинком не у свою зміну, нехтуючи нашим планом?

- Добре, я збрехав, - огризнувся я, ще раз жалкуючи, що почав цю розмову. - Але звідки в мене додаткова інформація, це вже не твоя справа.

- Але це справа Діраса, - не відступив хлопець. - Коли ми будемо йому доповідати, він захоче знати всі подробиці.

- От йому і доповім, а тебе це не стосується, - я встав зі стільця, та хотів піти, але Елан теж підвівся і заступив мені дорогу. 

- Ще й як стосується, - сказав він, зі злістю дивлячись мені в очі. - Це наша спільна справа і якщо ти користуєшся додатковими джерелами інформації, то ми з Ріном маємо право знати. Тим більше Дірас відправив тебе з нами, щоб ми, як досвідченіші, були твоїми наставниками та вчителями у цій справі. Раптом твої джерела є небезпечними для нас. 

   - Теж мені, наставники, - презирливо фиркнув я. - Поки що вчу вас тільки я, подаю ідеї та досягаю більшого успіху. Я не менше за тебе, зацікавлений в успіху цього завдання, тому знаю, що роблю і не збираюся наражати нас, а тим більше наш замок на небезпеку. Відійди, я не хочу знову з тобою сваритися, - тепер і в мене в очах вирувала злість, - тим паче тепер ми в кімнаті одні та нас ніхто не буде зупиняти, ще й браслетів нема. 

- Погрожуєш? - Елану не хотілося здавати позицію лідера і так швидко відступати.

- Попереджаю. Наш спір нічого не вирішить, бо я не збираюся казати тобі більше ніж вже розповів. Потім доповіси Дірасу, який я поганий і хай він мене покарає, на твою радість, а зараз відійди. 

 Насправді я сумнівався, що Дірас стане карати мене за те, що я попросив допомоги у Кейса, адже я навмисне уточнював, чи є в нас якісь обмеження щодо способів виконання завдання, коли зрозумів, що ми відправляємось в Пірет. Ці слова я сказав лише для того, щоб хоч якось заспокоїти Елана, бо знав, що ніхто з нас не відступиться, а тому нічим хорошим наш спір не закінчиться. І вони подіяли. Не одразу, рудоволосий хлопець, кілька миттєвостей вагався, про щось розмірковуючи. Врешті, не сказавши ні слова, різко повернувся та відійшов до свого ліжка. Я, поспіхом, покинув кімнату. 

Цього вечора я вирішив не літати, та гарно відпочити перед нічною зміною, щоб знову не заснути. Повечерявши, я повернувся до себе в кімнату, налаштував свічку на потрібній мені час, щоб цвях впав на металеву тарілочку якраз перед самою моєю зміною. 

Будильник, звісно, штука хороша, але від того, що я не звик до нього, дуже перелякався, коли поруч з моїм ліжком раптом щось задзвеніло, вириваючи мене з міцного сну. Прийшовши до тями, я погасив свічку, швидко вмився, попив води, та вирушив до того місця, де я мав перетнутися з Еланом, або просто підібрати зв'язкового големчика. Але ні того, ні іншого не відбулося. 

Минали хвилини, але рудий хлопець так і не з'являвся. Може він десь заснув, чи вирішив грубо пожартувати наді мною після нашої сварки? Тоді я зайшов у провулок, присів біля непоказного кущика і шепнув: "я павук". Пожухла травичка заворушилася і звідти вийшов маленький големчик.

- Де Елан? - запитав я у голема.

Глянувши на мене безбарвними оченятами, він повідомив:

- Там! - та махнув рученям кудись ліворуч.

Дурний камінчик на ніжках. Я зітхнув і наказав:

- Залазь під комір і показуй дорогу.

Големчик кивнув, виліз по одягу і сховався під волоссям. Я пішов у вказаному напрямку, оминаючи будинки та двори. Іноді, тихим і писклявим голосом, мій провідник підказував дорогу. Зрештою ми вийшли до лісу, через який влітку я увійшов до столиці. Мене охопило хвилювання. Що ж Елан забув у лісі? Емар, наче, не планував виїзд. Якщо раптом вирішив поїхати в інше місто, то чому вночі, це ж небезпечно. Краще дочекатися ранку, як його гість. Чи він хотів виїхати таємно, щоб ніхто не бачив? Чому за ним поплентався Елан, невже він зміг би наздогнати карету? Дивно це все, невже це дійсно такий жарт? Недоречний дурний жарт!