Глава 33.

Перші кілька хвилин після пробудження, я не міг зрозуміти, де перебуваю. Начебто було чути знайомі голоси, але ось запахи та звуки зовсім чужі, ще й приємно заколисує, заганяючи назад у сон. Якби не сонячний промінчик, який раз у раз застрибував мені на обличчя і змушував мружитися, то я б знову заснув. Солодко потягнувшись, розплющив очі, водночас згадуючи, де перебуваю.

Рін та Елан сиділи на нічийному ліжку й про щось базікали.

- Доброго ранку, - привітався Рін.

Елан промовчав.

- Доброго, - відгукнувся я, потираючи сонні очі, і тут же поцікавився. - А де тут сніданок добувають?

- Ходімо, я тобі все покажу. Ми з Еланом уже поїли.

Після невеликої екскурсії найважливішими місцями на кораблі та сніданку, я залишився на палубі, приєднавшись до Ріна, який сидів неподалік від кермового і спостерігав за його роботою.

- Завжди мріяв про свій корабель, - поділився він зі мною.

- Влаштуймо бунт і це судно буде твоїм, - тихо прошепотів я хлопцеві на вухо.

Той захихикав і хитро примружився. Потім озирнувся, ніби прицінюючись.

- Ні. Мені б щось більше.

- Замовлення прийнято. Знайдемо.

Ми обидва засміялися. За цим заняттям нас застав Елан. Мружачись від яскравого сонця, він брів уздовж поручнів, постійно тримаючись за них, невпевнено похитуючись.

- Його в команду не візьмемо, - шепнув мені Рін. - Добре хоч на морську хворобу не страждає.

Я тихенько захихотів. Я і Рінол насолоджувалися морською подорожжю, а ось Елан почувався тут незатишно. Трохи посидівши з нами, він повідомив, що йому набридло милуватися одноманітними краєвидами, і пішов назад у каюту.

Я був готовий пропадати на палубі цілодобово, що власне і робив у компанії Ріна. Зробив перерву лише на обід. До вечора я вже встиг заглибитися в кілька мореплавських таємниць, навчився в'язати хитрі вузли з товстих канатів. Трохи покерував кораблем. Разом із Ріном показав кілька магічних трюків морякам, які відпочивали. Після вечері ми повернулися до каюти, щоб трохи відпочити та поговорити про правила, які мені слід знати.

- Головне правило Дірас тобі повідомив, - почав пояснити Рін, валяючись на ліжку.

Я сидів на своєму, притулившись до стіни та для зручності підклавши під спину подушку. Елан похмуро дивився на нас зі свого кута.

- Нас не повинні помітити, - продовжував Рін. - Мається на увазі не тільки те, що ми не повинні розкритися як маги, а взагалі маємо бути непомітними, щоб у жодному разі не привести за собою когось небажаного в замок. Тут, як би, нічого нового для тебе. Ти звик залишатися в тіні. - Я кивнув. - Але при цьому магією користуватися можна і навіть потрібно. Ми не тільки виконуємо доручення, а й тренуємося. Друге правило - ніхто не повинен постраждати від наших рук, за винятком особливих завдань або ж самозахисту. Загалом, це все.

- Не важко запам'ятати, - я посміхнувся. - А про каблучку поясниш? - з надією запитав я, хвилюючись, що вона, як і багато загадок замку, мало цікавила хлопців. І шкодуючи, що відразу не запитав у Діраса.

- Поясню, - відповів Рін і я відразу розслабився. - Вона допомагає Дірасу за нами стежити.

- Щоб не втекли? - уточнив я.

- На кшталт того. Ну і щоб не байдикували, - він усміхнувся.

- Зрозуміло, - я покрутив каблучку на пальці.

- І так, її не можна зняти, як і браслети, - додав Рін. - Хіба що разом із рукою.

- Дякую за пояснення, я, чомусь, не сумнівався.

- Та, нема за що, - усміхнувся Рін. - Сам був на твоєму місці.

Раптово Елану набридло тихенько відсиджуватися у своєму кутку. Він сів на край ліжка і подивився мені в очі.

- Що, вискочко, задоволений? - від злості кривлячи губи, запитав він. - І місяця не минуло, а тебе вже на завдання відправили.

Я був трохи ошелешений його раптовим випадом, але знайшов що відповісти:

- Цілком задоволений. Становище "вискочки" має певні переваги, - я хихикнув.

- Ага! Значить, визнав? - зрадів Елан, навіть пальцем тицьнув у мій бік.

- Звісно. Простіше так, ніж доводити, що ти не гриб.

- Який ще гриб, - не зрозумів Елан.

- Не знаю, - я знизав плечима, задумливо дивлячись у віконце, - напевно, сироїжка.

Рін захихотів і до Елана нарешті дійшло, що я просто з нього знущаюся.

- Чуєш, ти! - червоніючи від злості, хлопець схопився на ноги. - Знову в око захотів?

- Спробуй, - безтурботно відгукнувся я, навіть не поворухнувшись, і ніби мимохідь почав катати між пальців маленьку вогняну кульку.

Елан мимоволі відступив на крок, ледь не гепнувшись назад на ліжко, але спробував виглядати сміливим.

- Ой-ой! Налякав. Сховай свою іскорку, а то корабель спалиш.

- Справді, хлопці, розслабтеся, - встряв Рінол, розуміючи, що суперечка набирає небезпечних обертів.

- Земля! - закричали з палуби, остаточно відволікаючи нас від конфлікту.

- Щось швидко, - пробурмотів Рін і перший пішов на палубу, з'ясовувати, в чому справа.

Я поспішив слідом. Чув, як за мною тупотить Елан, злісно сопучи від образи та надлишку почуттів до моєї бридкої персони. Рінол підійшов до капітана і поцікавився:

- Невже ми так швидко прибули до столиці?

- Це не Пірет, - чемно відповів капітан, хитаючи сивочолою головою і розтягуючи обвітрені губи в золотозубій усмішці, в якій заблищали відблиски корабельного освітлення. - Це Чайкоф, найближче портове місто. Нам сказали, що в столиці наш корабель став надто впізнаваним і попросили причалити сюди. Далі, вас повезе карета. Мені дали чіткі вказівки, тож я разом із вами зійду на берег і подбаю про це. Заодно вирішу деякі торгові справи, від імені нашого лорда. Повертатися будете так само. Запам'ятайте стайню, куди вас привезуть, там же замовите собі карету, вона вже буде оплачена. А я вас буду чекати тут, скільки знадобиться. 

Розібравшись у всьому, ми разом з Ріном вирушили на ніс корабля, щоб поспостерігати, як він буде причалювати. Елан, задоволений тим, що можливість покинути незатишний корабель випала так скоро, побрів у каюту. На горизонті виднілася довга й темна смуга берега, з невеликим розсипом вогників, збитих у тісну купку, немов вони боялися навколишньої темряви й тулилися один до одного в пошуках захисту. Яскравіше за всіх горів маяк, підносячись над молодшими вогниками, як досвідчений покровитель, і приманював наш кораблик своїм світлом.