Глава 32.

Капітан зі своєю командою активно готувалися до відплиття. Лунали гучні команди, ті самі, що я чув рано вранці перед відплиттям Тайлора, коли сидів на верхівці вежі. Підіймалися на борт останні ящики з провізією і закочувалися бочки з водою. Нас ввічливо пропустили до трапа. Елан і Рін звично піднялися на борт, там, минаючи моряків, що снують туди-сюди, пішли в бік кают. Я поспішив за ними, намагаючись нікому не заважати, раз у раз мимоволі здригаючись від гучних команд. Настільки чітких і владних, що навіть мені часом хотілося кинутися до якогось каната, або залізти на щоглу і готуватися опускати вітрило.

Я зітхнув із полегшенням, сховавшись від галасу і метушні в надрах корабля. Наша каюта була маленька, але в неї компактно вмістили все необхідне - чотири ліжка в кутах і невеликий столик біля круглого віконця. Все це, звісно, було намертво прикручене до підлоги.

Широко позіхаючи, Елан тут же виявив бажання лягти спати. А ось Рін, запропонував мені разом вийти на палубу і подивитися як відпливає корабель. Покидавши на ліжку сумки, ми знову вибралися назовні. Я старанно тримався поруч із Ріном, який впевнено йшов. Ми зупинилися біля поручнів і стали дивитися як підіймають якір. Вітрила вже були розкриті, вітер наповнив їх і потихеньку став відганяти судно від причалу. Мені так і хотілося допомогти йому, додавши трохи своєї сили, щоб ми якомога швидше дісталися до Пірета. Взагалі, вся ця метушня, скрип звільненого судна, що біжить по хвилях, виття вітру у височині, діяли на мене дуже бентежно. Дракон з неймовірною силою просився назовні, буквально розриваючи мене зсередини. Я бажав злетіти й носитися серед вітрил, гратися наввипередки зі швидким кораблем.

"Раз, два, три... - я почав рахувати про себе, заспокоюючи ту бурю емоцій, яка зараз панувала у мене в душі. - Чотири, п'ять, шість..." Останній урок із Дірасом пройшов не даремно. Я швидко вгамувався. Подивився на берег, що віддалявся. Замок горів безліччю вогників, немов зграйка світлячків вийшла проводжати нас. Рінол уперся спиною в поручні та дивився на темне море, що розкинулося перед нами у всій красі.

- Люблю море, - мрійливо сказав він. - Не можу ось так от одразу лягти спати, не помилувавшись ним.

Я згідно кивнув, теж відвертаючись від берега, що стрімко віддалявся. Корабель поставили на курс, частину команди відправили на відпочинок. Нарешті, і на палубі настав спокій. Деякий час ми з Ріном стояли в мовчанні, слухаючи плескіт хвиль, що б'ються об ніс корабля, що пливе, і тихий скрип дерева. Милувалися сріблястим відображенням місяця у величезному морському дзеркалі.

- Рін? - порушив мовчання я.

- Так, - охоче відгукнувся хлопець.

- У нас із хлопцями якось був вечір одкровень, тільки тоді ти й Елан на завданні були.

- Ех, я такі веселощі пропустив, - усміхнувся він.

- Нічого, у нас є шанс повторити, - я посміхнувся у відповідь.

- Так, обставини сприяють, - Рін озирнувся, потім мрійливо глянув на небо, до чогось прислухаючись. - Ще б вина, для повної картини. Або навіть рому, - додав хлопець.

Я згідно кивнув і запропонував:

- Піти попросити в моряків?

- Та ні й так зійде. - Рін усміхнувся, сповз по поручнях і сів просто на палубу. - Ну і про що ви тоді відверто говорили?

Я присів поруч.

- Про все потроху, в основному розповідали, хто, де і як жив до того як потрапив в замок.

- Фух, - він нібито змахнув піт із чола, - ці історії я знаю. Не всі, звісно, Торен і Орсем дуже потайливі малі. Я вже встиг злякатися, що пропустив щось дуже важливе.

- Тор і Сем і тоді нічого особливого не розповіли, тож ти справді нічого не проґавив.

Я вирішив тактовно промовчати про раптове одкровення Тора, адже сам же просив хлопців нікому про нього не розповідати.

- Зрозуміло. Я так розумію, зараз ти хочеш почути мою історію?

- Ну, - я невпевнено знизав плечима, - якщо тобі не важко.

- Не важко, скромняга ти наш, - Рін усміхнувся і почав розповідь: - Родом я з маленького рибальського села, на півночі Норвіка. Там у нас теж море є, тільки постійно дуже холодне, не те, що біля замку Діраса, тут хоч купатися можна. Хоча, мені-то вся вода байдужа, я в будь-якій можу плавати, це інші скаржилися. Жили там усі коштом рибного промислу. Я теж на шхунах у море виходив. Люблю цю справу! Море, вітер і більше нікого. Інші рибалки не рахуються, - він засміявся.

Я теж усміхнувся. Потім обережно запитав:

- А батьки твої, теж рибу ловили?

- Чого не знаю, того не знаю, - він розвів руками. - Розумієш, я їх у своєму житті ніколи не бачив. Мене знайшли на березі моря, маленького, зморщеного і кричущого.

- А чого ти кричав? - занепокоївся я.

- Не знаю, жерти напевно хотів, - Рін засміявся. - Кажу ж, немовлям мене знайшли.

- А, зрозумів.

- Так от, знайшли та прихистили в одній дуже хорошій родині. У них, звісно, своїх дітей вистачало, але всі вирости встигли, от і дбали про мене потихеньку. Те, що в мене в роду морська німфа була, я дізнався тільки від Діраса.

- До речі, а він не пояснював, як це зрозумів?

- Ох, і цікавий же ти, - усміхнувся Рін. - Пояснював. Тут звичайна логіка. Я вже казав, що у воді дуже комфортно почуваюся і можу там дихати, немов риба. За словами лорда Діраса така унікальна здатність може означати тільки одне - у моєму роду однозначно була водяна німфа.

- Зрозуміло, - зніяковіло посміхнувся я. - А про магію свою ти як дізнався?

- Якось само собою дізналося, - хлопець знизав плечима. - Вона в мене не відкривалася різко, як у більшості з вас, я завжди щось умів. Мене з пелюшок тягнуло до моря. Батьки втомлювалися бігати за мною, боялися що потону. Одного разу на секунду відвернулися, а я вже плаваю. Це при тому, що ходити ще не вмів, тільки повзав. Виключно в одному напрямку, - засміявся Рін. - Я просто відчував, що можу і робив.

- Як же так сталося, що за тобою не прийшли мисливці за магами? - жахнувся я. - Адже наскільки я розумію, дитина не буде особливо дбати про скритність.