Глава 27.

Сьогодні я зрозумів, що моє нетерпляче очікування вечірніх занять із лордом Дірасом це ніщо, порівняно з тим, як я хотів подивитися на можливості Малого. Як і очікувалося, хвилини тягнулися болісно повільно. Я щосили намагався захопитися уроком, уважно слухав Міріон, якомога ретельніше виконував її завдання. Але все одно раз по раз поглядав у вікно, щоб за тінями дерев, що ростуть у дворі, визначити, скільки минуло часу. А потім злився, що тінь не зрушила навіть наполовину кроку. На моє велике щастя, мені непотрібно було чекати закінчення повного уроку, а потім обіду, всього лише дочекатися, коли Дірас і Малий поговорять про все необхідне.

Тільки скільки можна говорити?

По-моєму, я з лордом спілкувався не більше ніж пів години. Та й у мене цілих чотири стихії, а в Малого всього одна здібність.  

Моєму очікуванню настав кінець. Вхідні двері тихенько скрипнули, але для мене цей звук був немов сигнал пожежного дзвону. Я з величезним зусиллям змусив себе продовжувати сидіти на місці та спокійно вислухати запрошення Віліса вийти на подвір'я. Зі ще більшим зусиллям, я стримав себе, щоб не помчати у двір попереду всіх. Усе одно, поки інші не зберуться, Дірас не дозволить Аїну почати. Тільки ось ноги самі собою несли мене вперед, обганяючи таких повільних хлопців.

Стрибаючи через дві сходинки, мене наздогнав Майкон.

- Сар, Сар, - запищав він, - а я ось уже давно хочу запитати, а чому ти Аїна кличеш "Малий", а він тебе "Вітер"?

А Рін казав, що я найцікавіший у цьому замку. Абсолютна неправда, просто маленького ельфа цікавлять зовсім інші речі.

- Це наші нові імена, отримані в гільдії крадіїв, - пояснив я, не зменшуючи темпу.

- А мені було б прикро, якби мене називали "Малий", - несхвально скривився Майкон, після чого негайно поставив нове запитання: - А чому ти Вітер?

 -Тому, що швидко бігаю, - озвучив я найпростіше пояснення, що спало на думку.

- А чому тоді не "швидкий" або "спритний"?

- Так красивіше, - коротко відмахнувся я. - А Спритний там уже був.

Майкон, напевно, поставив би ще цілу купу запитань, але на моє щастя, ми вже встигли вийти на подвір'я. На тренувальному майданчику на нас уже чекали Дірас, Тайлор і Малий. Побачивши мене, хлопчик радісно усміхнувся і замахав мені рукою. Я стримано махнув у відповідь, не звертаючи уваги на несхвальний погляд Тайлора. Дірас же просто посміхнувся, втім він і до цього перебував у вельми гарному настрої.

Ми вишикувалися у звичний ряд і обмінялися привітаннями з учителями. Аїн дивився на це з цікавістю, немов знову потрапив на чарівну виставу. Ні, Малий, це ми на неї прийшли й з такою ж цікавістю очікуємо, коли ж ти нам продемонструєш, що вмієш.

- Що ж, Аїн, покажеш нам свої здібності? - запитав Дірас, після того, як зняв із хлопчика браслети.

Малий часто закивав. На його, по-дитячому милому, обличчі не було ні краплі збентеження. Ані краплі страху чи незручності. Усе це сприймалося ним як гра, довгоочікувана й улюблена гра. Думаю, що якби поруч з Аїном не було суворої та розважливої сестри, хлопчик неодмінно розбовкав би всій гільдії про свої здібності, а то й зовсім вийшов би на головну площу красуватися. О, Дволикий, бідолашна Голка, вона напевно зараз місця собі не знаходить. Опинюся по той бік замкового паркану без браслетів, обов'язково знайду спосіб послати їй звісточку, або ж злітаю до неї сам.

Тим часом Малий вийшов на середину тренувального майданчика, безсоромно попросивши Тайлора і Діраса відійти трохи далі. Майстерно витримав болісну для глядачів паузу. Ну явно вистав передивився. Потім Малий підморгнув мені, усміхнувся і наступної миті його огорнуло неяскравим білим світлом, залишивши видимим лише розмитий силует. Ще мить і світло згасло, а на місці хлопчика опинився величезний білий вовк, розміром з хорошого їздового коня. Хлопці, всі як один, видихнули від захоплення.

- Покатаєш? - поцікавився Майкон, хихикаючи.

Малий... ні, мабуть, бачачи перед собою такого прекрасного, величезного вовка, мені не хотілося називати його так. Аїн кивнув, відповідаючи на запитання ельфа.

- Ух ти! Він розуміє! - здивовано пропищав Майк.

- Звичайно, він же не собака, а магічно перевтілена людина, - спокійно пояснив Дірас. - А ти якось спілкуватися з нами можеш?

Аїн кивнув, а Дірас, абсолютно несподівано для нас, чомусь відступив і приголомшено заморгав. Усі, разом із Тайлором, затамувавши подих спостерігали за магом, намагаючись зрозуміти, що могло його так здивувати.

 - Ти... - здавлено почав він, потім прокашлявся, струснув головою і сказав уже нормальним голосом: - Ти можеш спілкуватися подумки?

Аїн знову кивнув, цього разу притиснувши вуха і винувато завилявши хвостом.

- Це рідкісний, - почав пояснювати Дірас, - дуже рідкісний дар серед магів. Більш поширені відгомони цієї здатності, такі як: відчуття брехні, розпізнавання емоцій, можливість іноді вловлювати наміри людини. Водночас і вони досить рідко трапляються, інколи ці навички даються не магією, а просто досить великим життєвим досвідом мага. Тож перепрошую за свою нестриманість, і ти, Аїн, вибач, що налякав тебе. Просто ніяк не міг очікувати такого.

Аїн задоволено завиляв хвостом, потім глянув на мене.

- Такий дорослий дядько. Каже - досвідчений маг. А тут моїх нешкідливих думок злякався... - Ці слова промайнули в моїй голові так швидко й несподівано, що я ледве не повівся, так само як Дірас. Я теж не очікував, що Аїн звернеться до мене, але після пояснення, хоч зміг швидко зрозуміти, що сталося.

- Він говорить із тобою? - поцікавився Дірас, який, мабуть, встиг щось помітити або відчути.

- Так, - відповів я і тут же сім пар цікавих очей уставилися вже на мене.

- Спробуй йому щось відповісти, - попросив маг.

- А як?

- Просто зв'язно про щось подумай. - Порадив він і уточнив в Аїна: - Ти ж не перервав зв'язок?

Той мотнув кошлатою головою.