Глава 26.

Серед ночі мене розбудила тиха метушня. Скрипнули двері, що відчинялися, зашурхотіла дерев'яна підлога під чиїмись ногами. Перша думка була про те, що невгамовні хлопці знову вирішили наді мною пожартувати. Але тут я побачив, як по стінах проповзло світло від запаленої свічки. До кімнати обережно увійшла служниця, несучи в одній руці чисту постіль, а в іншій - свічник. Біля шафи вовтузився Віліс, складаючи на поличку нові речі. Цікаво, і як вони вгадують розмір? Упевнений, без магії тут точно не обходиться.

Метушня слуг була тихою, але все одно в кімнаті прокинулися всі, крім Сема. Кожен знав, що має статися і крадькома, з-під ковдри поглядав на двері.

Минуло ще трохи часу і в кімнату увійшли Тайлор і Дірас. На руках в останнього мирно спав хлопчик, дбайливо вкритий чиїмось плащем.

"Цікаво, мене теж ось так от на руках ніс Дірас?" - подумав я, марно намагаючись згадати події тієї ночі.

Лорд дбайливо вклав дитину в ліжко. Забрав плащ, замість нього вкривши хлопчика ковдрою.

- Вітаю, у вас новий братик, - прошепотів він з усмішкою, окидаючи поглядом підковдрових шпигунів. - А зараз усім швидко спати.

Я одразу ж старанно заплющив очі та відчув легкий дотик магії Діраса. Я міг би спробувати закритися від цього втручання, не дати чоловіку усипити мене. Але я розумів, що без його допомоги так швидко не засну і зранку буду невиспаний та втомлений. Тому я розслабився, насолоджуючись як приємно діє на мене магічне заклинання, забираючи у світ снів.

 Уранці, прокидаючись, я довго крутився, борючись із бажанням якнайшвидше поглянути на новенького і поспати ще хоч трохи, бо решта все ще мирно сопіла, уткнувшись у подушки. Я повернувся на лівий бік і крадькома розплющив праве око. Хлопчик лежав до мене спиною. Не боячись бути поміченим, я сміливо став дивитися на нього більш відкрито. Він був невеликого зросту, напевно ровесник нашого Майкі, а може, трохи молодший. На подушці лежало незвично довге для хлопчика золотисто-пшеничне волосся, закручене в густі кучерики. Пам'ять тужливо нагадала про Малого.

Напевно, хлопчик відчув мій погляд і заворочався. Щось сонно пробурмотів і повернувся до мене обличчям уже з розплющеними очима. Я тут же сів на ліжку, миттєво прокинувшись, і вщипнув себе за руку. Боляче! Значить не сон.

- Малий?!

- Вітер? - потираючи сонні очі, відгукнувся хлопчик і теж сів на ліжку.

- Але як ти? Що ти? Ти ж не... - я потряс головою, зупиняючи незв'язний потік запитань.

- Во-во, - усміхнувся Малий, розгублено оглядаючи кімнату. - У мене така сама купа запитань.

Я був настільки здивований зустріччю, що геть забув про інших. А вони тим часом потихеньку прокидалися, розбуджені нашими голосами.

- Розумію, я тобі все поясню, - квапливо запевнив я. - Але відповідай, невже ти теж маг?

- Теж? - хлопчик здивовано закліпав очима. - Значить і ти?

- Ага.

- Але як же так, чому ти мені не розповів?

- А ти чому? - усміхнувся я.

-Тому, що це страшна таємниця! - переходячи на змовницький шепіт, сказав Малий.

- Саме так.

- Саріде, може ти спочатку познайомиш нас зі своєю подружкою, а вже потім воркувати продовжите? - Втрутився в нашу розмову Елан, підходячи ближче.

За ним, не відстаючи, підійшов і Чейз. Решта продовжила спостерігати збоку за тим, що відбувається.

- Я не подружка, а друг. Я хлопчик, - миролюбно посміхнувся Малий, наївно кліпаючи очима. - Мене Аїн звуть.

Для мене було дуже незвично чути справжнє ім'я мого маленького друга.

- Може й хлопчик, - знизав плечима Елан, ігноруючи те, що йому представилися. - А виглядаєш як дівчисько. Наш Майкі й то, більше на хлопця схожий. Може перевіримо?

Він зробив крок уперед, але тут його погляд зіткнувся з моїм. На відміну від наївного Малого я зовсім не посміхався.

- Малий, а тобі пощастило, - підморгнувши другу, сказав я. - Наш Елан одразу вирішив показати тобі, який він насправді. А то переді мною кілька днів прикидався.

- Мені теж одразу здалося, що ти нормальний хлопець, а на ділі ж виявився рідкісною вискочкою, - не залишився в боргу рудий.

- Коли здається, - сказав я, - потрібно до вівтаря Дволикого йти та ретельно замолювати свої гріхи.

Обличчя Елана почервоніло від злості, видно було, що він намагається придумати якусь відповідь, але це в нього ніяк не виходить.

- Вітер, - тихенько звернувся до мене Малий, - що відбувається?

- Я тобі потім усе розповім. А зараз, справді, давай я тебе познайомлю з усіма. Елана я тобі вже представив, а цей широкоплечий охоронець за його спиною Чейз.

Хлопець усміхнувся, почувши такі слова про себе. Блиснув зеленими очима і пішов умиватися. Залишений без моральної підтримки Елан, поспішив за другом. Позбувшись двох задирак, у кімнаті одразу ж відбулося загальне пожвавлення - хлопці схопилися з ліжок, підійшли до новенького, поспішаючи познайомитися. Найспритнішим виявився Майкі.

- А тобі скільки років? - одразу після того, як повідомив своє ім'я, поцікавився ельф.

- Дев'ять. Але взимку буде вже десять! - гордо додав Малий.

- А мені вже десять, на початку літа виповнилося! - радісно повідомив Майкі. - Виходить, я тепер не найменший!

- Як мало ельфу треба для щастя, - усміхнувся Рін, підходячи знайомитися. - Мене Рінол звуть, приємно познайомитися.

Він простягнув Малому руку. Той боязко подав свою долоньку. Рін із сумнівом подивився на неї та дбайливо, немов беручи в руки крихітне пташеня, потиснув у відповідь.

Далі я вже сам представив скромного Торена і мовчазного Орсема. Потім ми разом із Малим сходили до умивальників. Потім пішли переодягатися. Паралельно я пояснював маленькому другові очевидні речі, так само як це робив Майкон, коли знайомив мене із замком.

- Ось це наша ванна, тут ми вмиваємося і миємося після тренування. А це спальня де ми спимо і проводимо вільний час. А це вікно, за ним море. А ось тут стоїть шафа, в якій тепер лежать твої нові речі. Так, так, це все твоє. У замку ще живе добрий слуга Віліс, я тебе з ним познайомлю, тож якщо потрібно, він приносить додатковий одяг. Ось це твоя тумбочка...