Глава 25.

- Добрий ранок! - широко посміхаючись, привітався зі мною ельф, коли побачив, що я розплющив очі.

Він сидів на своєму ліжку і натягував штани.

- Добрий, - сонно відгукнувся я.

Дивно, але він справді був добрим. За вікном було сонячно, спокійне море сріблилося під променями ранкового сонця. У душі так само було спокійно й безтурботно, ніби разом зі вчорашнім днем пішли всі переживання. Сварка з Еланом мене вже зовсім не хвилювала. Ну подумаєш побилися, сам же нарвався. Якщо що, ще раз отримає в око. Он якраз сидить і з болісною гримасою обмацує свій синяк.

У грудях різко з'явився неприємний клубок тривоги. Синці! Адже за них доведеться відповідати!

Я обережно обмацав обличчя. Пам'ятаю, у мене була розбита губа і брова. Чому ж я не можу намацати цих забоїв? У ванній кімнаті в нас було кілька невеликих дзеркал над умивальниками, і я поспішив туди, щоб оглянути своє обличчя, заодно вмитися.

У дзеркалі відбилося моє звичайне, смагляве, трохи сонне обличчя, зі здивованими чорними очима і розпатланим волоссям. До речі, не завадило б постригтися, цікаво, де це тут можна зробити? Я сам себе відсмикнув від сторонніх думок і уважніше вдивився у відображення, але як не старався, ніяких слідів учорашньої бійки не виявив. Але як?

Я задумливо почухав перенісся. Потім перевірив наявність браслетів на зап'ястях. За ніч вони, на відміну від синців, нікуди не випарувалися. Чому ж тоді блокування магії заважало мені вилікувати біль у м'язах після важкого тренування, а забої ні? Чи той біль мій організм не вважав раною?

Не знаю…

Я зітхнув. Рани загоїлися і добре. Не замок, як якесь місце загадок. Коли ж нарешті, я їх усі вирішу. Зате тепер я можу прикинутися невинним горобчиком, а Елан нехай сам виправдовується, як хоче.

Зловивши себе на останній думці, я скептично хмикнув і похитав головою. У мене чудово виходить брехати кому завгодно, але себе обдурити не можливо. Хоч Елан шкідлива і злісна істота, але підставляти його я не збираюся. Билися обидва, значить відповідати доведеться обом. Поплескавши в обличчя водою, мені вдалося трохи підбадьоритися.

- Сар, а куди твої синці поділися? - уважно вдивляючись у моє обличчя, запитав Майкі, підбігши просто до порога ванної кімнати. - В Елана он який здоровенний синець під оком.

- А мої синці, просто вирішили, що я хороший і всі втекли до Елана.

Рудий хлопець, почувши мою відповідь, презирливо фиркнув і тут же зашипів від болю.

- Що, правда? - захоплено протягнув ельф.

- Ну так, - я покивав, зображуючи найсерйозніше обличчя, хоча зсередини рвався смішок.

- Здорово! - пропищав Майкі та побіг до Елана. - А покажи синці Саріда! Вони ж у тебе!

Позбувшись цікавого Майкі, я дозволив собі легку посмішку. Тепер нехай Елан думає, як відвернути від себе ельфа.

- Ну, а мене казками годувати не будеш? - запитав Торен, підходячи до мого ліжка.

Я зітхнув. Так, цього хлопця легко не позбудешся.

- І далися вам мої синці? - пробурчав я.

Але Торен продовжував стояти поруч, вимогливо дивлячись на мене. Довелося відповідати чесно.

 - Я сам не знаю, чому вони так швидко зажили. Точніше знаю, але не можу зрозуміти, чому не завадили браслети.

- Якось плутано звучить, - хлопець мотнув головою. - Детальніше пояснити можеш?

- Ну, - я зітхнув, збираючи думки до купи. - У мене завжди рани гоїлися набагато швидше, ніж у всіх інших людей. Але я знав, що це завдяки магічній силі. Тепер же я ношу браслети, які її блокують. Адже я мучився від болю в м'язах після тренування, але в підсумку Дірас зміг мене вилікувати. Думав і з забоями буде та сама історія, виявилося, що ні.

- Тепер зрозуміло, - задоволено кивнув Торен. - Але все одно дивно.

- Я теж так думаю. Нічого, повернеться Дірас, я в нього запитаю.

- Ага, тільки спочатку він із нас спитає, - пробурчав Елан.

Ну звісно, нашу розмову, як завжди, слухали всі, кому не лінь, і встряти в неї вирішили теж особливо не переймаючись пристойністю.

- Це для мене не новина, - так само невдоволено відгукнувся я. - Тільки про це треба було думати, перш ніж починати махати кулаками.

- Ти перший на мене напав, - відповів Елан.

- Почнемо з того, що ти перший замахнувся! - не залишився в боргу я.

- Ви що вирішили ще раз побитися? - втрутився в розмову Рінол.

"Із задоволенням", мало не відповів я, але стримався. На додачу, Майкі запропонував піти поснідати, звісно, такому розумному рішенню ніхто перечити не став.

Мене знову захлеснули звичайні справи, добре відволікаючи від похмурих роздумів і від хвилювання перед поверненням Діраса. Елан і Чейз постійно трималися на відстані. Тільки іноді я ловив на собі гнівний погляд карих очей. Решта теж поводилися стримано, іноді начебто навіть розгублено. Нібито не знаючи, як поводитися далі. Тільки маленькому Майкі все було байдуже. Він радісно базікав з усіма підряд, навіть якщо його відверто відважували або ж просто не слухали, жартував і веселився. Добре, що хоч щось залишилося незмінним.

Вільний час я вирішив провести на вежі. Милуючись морем, слухаючи шум хвиль і вітру, що гуляє лісом. Мій чуйний слух розчув сторонній звук, що увірвався в буденну музику природи - це був стукіт копит коней, що наближалися. Я перейшов на інший бік вежі, звідки можна було побачити під'їзну дорогу і головну браму замку. До неї наближалися з десяток коней. Ворота послужливо відчинилися перед вершниками й вони в'їхали у двір. Одразу вискочили конюхи, ввічливо кланяючись і приймаючи розпалених коней. Усі прибулі були однаково вбрані в легкі обладунки з чорної шкіри з металевими пластинами, які зрідка поблискували на сонці. Попри однакову одежу, один чоловік все ж ледве вловимо виділявся серед інших. А можливо, це знову спрацювало моє внутрішнє чуття, впізнаючи в цій людині лорда Діраса. Обережно, я відійшов від краю і сховався за опорою, ставши так, щоб я міг бачити тренувальний майданчик, але мене самого знизу не можна було розгледіти. Побоюючись серйозної розмови з приводу бійки, я вирішив поки що не спускатися і залишатися тут до останнього.