Глава 24.

Сьогоднішня погода, немов відчувала мій настрій. Зранку небо щільно заволокло важкими сірими хмарами. Море хвилювалося, хвилі шелестіли, набігали на берег та розбивалися об скелі. Над водою носилися чайки, видаючи пронизливі крики. Після обіду пішов дрібний, неприємний дощик.

Усі хлопці ходили сонними, попри те, що вчора лягли спати раніше. Я теж постійно позіхав і сонно мружився, під неяскравим денним світлом. Не знаю достеменно, від чого саме в моїй душі оселився смуток: можливо, через учорашні неприємності, можливо, була тривога перед майбутнім тренуванням, можливо, просто погода вплинула, а можливо, я нудьгував за Дірасом... Піймавши себе на останній думці, я стрепенувся, викидаючи дурниці з голови. Це все погода, точно погода.

З іншого боку, мене трохи тішила така загальна похмурість, адже в такому настрої лінь робити абсолютно все, навіть мстити за минулі образи. Принаймні, поки що мене ніхто не чіпав. Після занять з Міріон і гарячого обіду, ніхто не пішов на прогулянку. Навіть я не став дертися на вежу, а приповз до спальні, повалився на ліжко і став ліниво гортати книгу про тварин.

Хтось, як і я читав, хтось базікав. Майкі навіть заснув, мирно сопучи на сусідньому ліжку. Я за звичкою іноді відривався від книжки й поглядав на двері, чекаючи, коли прийде Віліс і запросить нас у двір.

Ой!

Я різко сів на ліжку, закриваючи книгу. Сьогодні ж ніхто за нами не зайде, адже тренування проводимо ми з Тореном. І, власне, саме нам треба запрошувати решту у двір. Я подивився на Торена, хлопець сидів на своєму ліжку, нервово потирав долоні та водив поглядом по кімнаті. Тут він помітив, що я дивлюся на нього і зніяковів. Я мотнув головою, запитально піднявши брови, і поглядом вказав на двері, мовляв, ну що, йдемо?

Торен знизав плечима, несміливо посміхаючись і червоніючи від ще більшого збентеження.

"Давай", - промовив я одними губами й твердо кивнув.

Хлопець важко зітхнув. Почекав трохи та нарешті зважився. Він піднявся з ліжка, обвів присутніх поглядом і сказав:

- Хлопці, відпочивати добре, але час йти на тренування.

- Прокинувся, - фиркнув Елан, єхидно посміхаючись.

- А я сподівався, що ти забув, - усміхнувся Чейз.

Майкі, почувши розмови, заворушився і сонно щось бурчав. Я легенько помацав його за плече.

- Вставай, на тренування пора.

Потираючи очі кулаками, ельф сів на ліжку.

- Та ви що, яке тренування? - обурився Елан. - Діраса і Тайлора немає, погода бридка, робимо собі вихідний.

- Так, але вони повернуться і спитають потім із нас по повній, - відповів Торен.

- Це якщо вони дізнаються, у наших же інтересах зберегти все в таємниці. Вірно? - Елан подивився на своїх друзів, ті дружно закивали у відповідь.

- Ага, - сонно відповів Майкі й знову повалився на подушку.

- Думаєш, крім нас нікому доповісти Дірасу про те, що ми після обіду нічого не робили? - поцікавився я.

- Велика біда, скажемо, що в кімнаті тренувалися через дощ, - знайшов, що заперечити Елан.

- У цю маячню ніхто не повірить, - сказав Торен. - Хлопці, досить лінуватися, ходімо.

Орсем і я слухняно встали та підійшли до дверей, подаючи приклад іншим.

- Хочеш - іди, - Елан схрестивши руки, ліг на ліжко.

Майкон, Рінол і Чейз, які до цього моменту бажали послухатися Торена, різко передумали, вчинивши, так само як їхній лідер.

- Хлопці, досить дурницями страждати, - злегка роздратовано, сказав Торен. - Ми-то легко можемо піти позайматися самі, але ви ж потім про це пошкодуєте.

- Погрожуєш? - у карих очах Елана блиснув рудий вогник злості.

- Попереджаю, - твердо відповів Торен.

Від його початкового страху не залишилося й сліду. Важко було повірити, що ще якихось десять хвилин тому цей серйозний і рішучий хлопець червонів від збентеження, опускав очі й боявся сказати хоча б слово.

- Я впевнений, що за ваш прогул першочергово отримаємо ми з Сарідом, але й вас за це пиріжком не пригостять.

- А шкода, - хихикнув Майкі, мрійливо закочуючи очі, мабуть, згадуючи вчорашній торт.

- Який турботливий, - скривився Елан. - Тебе призначили головним, але ти на цю роль аж ніяк не годишся, от нехай за це тебе й карають. А нам дай спокій. Валіть уже звідси, на своє дорогоцінне тренування.

Торен зло стиснув зуби, але промовчав. Я з пів хвилини дивився на нього, сподіваючись, що він хоч щось відповість цьому нахабному рудому типу, але ні, мабуть, рішучості Торена надовго не вистачило.

- Ходімо, - тихенько прошепотів Сем, злякано округливши очі й обережно смикаючи мене з Тореном за рукави.

І тут уже не стримався я.

- А ти, значить, на роль лідера підходиш більше? Жоден хороший командир не стане підставляти своїх людей і робити так, щоб із його вини в них були неприємності.

- О, тебе, вискочку забув запитати, - презирливо фиркнув Елан, зло скрипнувши зубами.

- Звичайно, забув і я тобі про це великодушно повідомляю. А ще, поспішаю нагадати, що Дірас сам призначив нас на сьогоднішню заміну, і це не наша провина, що ми виявилися розумнішими за декого і заслужили таку нагороду.

"Хоча, з такими вибриками, це скоріше покарання, - додав я про себе. - Краще б нам теж торт подарували".

Після моїх слів Елан схопився з ліжка і різко підійшов до мене. Його друзі, відчуваючи неприємності, теж підійшли ближче. Переляканий Сем притулився до дверей, готуючись у будь-яку секунду вискочити в коридор.

- Що, передумав? - запитав я, тепер настала моя черга корчити єхидні посмішки.

- Передумав, - процідив Елан крізь щільно стиснуті зуби. - Передумав, і вирішив прибити тебе сьогодні ж.

З цими словами він замахнувся і спробував вдарити мене кулаком у живіт. Недарма в мені живе дракон, я вчасно відреагував, відскочивши вбік. Утробно заричавши, стрибнув уперед, збиваючи з ніг Елана. Ми обидва закрутилися на підлозі, попутно обмінюючись ударами.

Торен щось крикнув, потім хотів розборонити нас, але Рін зупинив його.