Глава 23.

На самому початку уроку Дірас зняв з нас браслети. Ніхто не зміг приховати щасливої посмішки, але водночас в очах читалося здивування, яке не залишилося без уваги.

- Сьогодні я бажаю поєднати два тренування - бойове і магічне. Подібний урок планувався давно й ось сьогодні настав слушний випадок. Тим паче... - він зупинив свою промову, помітивши, як Чейз і Елан почали про щось шепотітися. - Увага всім! - він підвищив голос і хлопчаки тут же притихли, обірвавши балаканину на півслові. - Отже, - продовжив Дірас, - сьогодні ваше тренування об'єднується з магією ще й тому, що мене завтра не буде.

"Як?" - ледь не вирвався в мене обурений крик.  Я настільки звик до магічних занять, що їх скасування прирівнювалося до невеликої катастрофи. Тільки от знати про це нікому не слід, тому довелося постаратися зробити незворушне обличчя.

Дірас велів пробігти кілька кіл для розминки. Ось тільки це виявився незвичайний біг. Після трьох кіл, перед нами різко виникла стіна з колючого плюща. Ми зупинилися і всі як один здивовано втупилися на Діраса. Той, немов нічого не сталося, спокійно дивився на нас.

- Чому зупинилися, продовжуйте бігти, - сказав він.

- А як? - пискнув Майкон.

Але Дірас нічого не відповів, тільки знизав плечима.

Чейз наважився обійти перепону, бо вона була невеликою і перекривала тільки витоптану доріжку для бігу. Але плющ здригнувся і почав розповзатися. Колючі гілки потягнулися до нього.  Хлопець відсахнувся, знову повертаючись на колишнє місце. Але рослина не зупинилася, вона росла й росла, випускаючи нові пагони, вривалася в землю, збільшувала колючки й загрожувала повністю взяти нас у кільце.

Я з хлопцями стояв у подиві, не наважуючись, що-небудь зробити. Раптово на долонях Торена спалахнули червоні язики полум'я, він зробив крок назустріч плющу, потім спопелив ті гілки, які одразу ж потягнулися до нього, і зачепив частину колючого паркану, що розростався. Рослині це вочевидь не сподобалося, вона стрепенулася, немов живий потривожений звір, і почала рости з подвоєною силою. Торен продовжував її палити, але вона росла так швидко, що його полум'я не вистачало.  

- Чого стоїмо? - крикнув він. - Допомагайте!

З нас тут же спало заціпеніння і всі кинулися допомагати, хто як міг. Я і Сем теж палили плющ вогнем. Чейз кидав у рослину невеликі кульові блискавки. Елан створив голема, що палає, і той почав трощити колючі гілки. Рін обливав плющ водою, потім потоком холодного повітря заморожував і різким поривом розбивав лід на дрібні шматочки. Тільки маленький Майкон залишився стояти, злякано озираючись.

- Майк, допомагай! - прикрикнув на нього Елан. - Ти ж теж володієш вогнем!

- Ні! - мотнув головою ельф, потім схлипнув і в нього з очей потекли сльози.

- Ти чого? - не витримав я, на якийсь час припиняючи боротися з рослиною.

- Йому боляче, - ледве чутно прошепотів Майкон.  - Я... - він схлипнув. - Я відчуваю.

І тут у мене сяйнула думка! Я підскочив до маленького переляканого ельфа, обійняв його за плечі й запитав:

- Майкі, а ти міг би його заспокоїти? Попросити, щоб він нас пропустив?

- Не знаю, - він утер долонею ніс. - Ви його сильно образили. І робите боляче.

- А якщо ми перестанемо?

- Я спробую.

Майкон перестав лити сльози, витер обличчя рукавом і сів на землю. Дивно, як у нього виходить так швидко змінювати настрій.

- Зупиніться! - вигукнув я. - Дайте Майку можливість заспокоїти плющ!

Торен і Сем одразу мене послухалися і, як не дивно, Рін теж припинив бій. А ось Чейз і Елан продовжили знищувати колючі гілки.

- Хто дав тобі право командувати? - обурився Елан, повертаючись до мене і схрещуючи руки на грудях, поки його елементаль продовжував бити рослину.

- Я всього лише прошу. Ти ж бачиш, наша атака не допомагає, плющ занадто швидко росте. А Майк може спробувати його заспокоїти.

Ельф енергійно закивав, підтверджуючи мої слова.

- Ми його майже перемогли, - не поступався Елан.

- Та яке там, - вступив у розмову Рінол, продовжуючи мене дивувати. - Ти що сам не бачиш, що його стало вдвічі більше і тепер ми взагалі в кільці?

- Це, тому що ви зупинилися, - уперся хлопець.

- Та ні ж, Елане, - продовжив умовляти Рін. - Досить дурницями страждати. Дайте Майку шанс.

- Мені здається, Сарід має рацію, - відповів Чейз, припинивши жбурляти блискавки. - Відкликай елементаля.

Елан презирливо фиркнув.

- Якщо ця рослина стане робити з вас місиво з голками, то я рятувати не буду.

Його голем перестав махати полум'яними кулаками та відступив до свого господаря, охороняти його зі спини. Водночас не гаючи даремно часу, Майкон поклав долоні на землю і прикрив очі. Кілька секунд нічого примітного не відбувалося. Плющ звивався, ріс, замінюючи спалені та зламані гілки, тягнувся до нас, звужуючи вільний простір. Усі боязко позадкували, мимо волі оточуючи Майка щільним кільцем. Але потім рослина різко завмерла, немов наштовхнулася на невидиму перешкоду. Через ще одну мить випущені колючі гілки поповзли назад. Орсем тихенько зітхнув.

- Рано розслаблятися, - шепнув йому Торен.

- У Майка все вийде, - так само тихо додав я, проте в будь-яку секунду був готовий пустити вогняну магію в бій.

За кілька хвилин, які минули в напруженому мовчанні, плющ повільно, немов із небажанням, став зменшуватися. Ми стояли нерухомо, до тих самих пір, поки остання гілка не пішла під землю. Але й після цього не одразу наважилися поворухнутися. Чесно кажучи, я взагалі забув, що перебуваю на тренуванні й до появи небезпечної рослини в нас був розминковий біг.

- Чого стоїмо? - як ні в чому не бувало, поцікавився Дірас, виводячи нас з заціпеніння. - Дорога вільна.

Мабуть, не один я забув, де перебуваю. Ми всі як один здригнулися, повернулися до вчителя, дивлячись на нього так, ніби побачили вперше. Елан перший прийшов до тями. Розвіяв елементаля і продовжив біг. Решта наслідували його приклад.