Глава 21.

Настав довгоочікуваний вечір. Я сидів на лавочці й чекав, коли прийде лорд Дірас. Мені вже не було потрібне особливе запрошення. Повечерявши, я самостійно вирушав на свої додаткові уроки, вважаючи за краще відпочивати де завгодно, але тільки не в спальні. У бібліотеці, чекаючи на Міріон, я розглядав корінці книжок, деякі діставав і намагався читати. З кожним разом виходило все краще й краще. На подвір'ї ж спостерігав, як ліхтарник неспішно запалює ліхтарі. Або дивився на небо, де потихеньку, наче вторячи земним вогникам, з'являлися зірки. Справа йшла до зими й дні ставали дедалі коротшими. Утім холоди приходити не поспішали. За розповідями Торена, тут узагалі зима була дуже коротка, малосніжна і дуже вітряна. Але літо приходило швидко, а потім не поспішало йти. Вивчаючи карту, я встиг дізнатися, що замок лорда Діраса розташований у південній частині королівства Норіс, майже біля його морських кордонів. Трохи більше як день шляху кораблем від столиці Пірет. Портове містечко, яке можна було розгледіти з вершини вежі, називалося Вейк. Тепло я любив, тож у душі радів, що моє нове місце проживання збіглося з моїми вподобаннями.

Поки я розмірковував про погоду і географію, у двір встиг прийти Дірас і підійти до лавочки. Я тут же підхопився, ввічливо схиляючи голову.

- Добрий вечір, Саріде, - привітався лорд.

- Добрий вечір, лорде Дірас, - відгукнувся я.

Чоловік деякий час задумливо дивився в темне небо. Я терпляче чекав.

- Знаєш, - нарешті, сказав він, - але ж ти можеш називати мене вчителем. Відчуваю, скоро настане той день, коли я буду один вчити тебе. Тож звикай.

Я здивовано закліпав віями. У голові тут же закрутилися тисячі запитань, які ніяк не могли заспокоїтися, щоб я зміг хоч одне з них озвучити. На щастя, маг сам вирішив пояснити:

- Так, мій юний учень. Незабаром мудра пані Міріон дасть вам усі необхідні знання. А Тайлора ти просто переростеш у майстерності. Він раніше почав своє навчання, тому, набагато досвідченіший за тебе. Але ось у магічній силі явно поступається, тут уже нічого не поробиш. - Дірас уважно подивився мені в очі й додав: - Тільки не загордися завчасно.

- Ні, що ви... - я зам'явся від збентеження і від того, що не одразу наважився назвати Діраса по-новому. - Навіть і в думках не було.

- Вірю, - м'яко відповів чоловік. - Ну що, почнемо урок.

Дірас неспішно пішов до середини тренувального майданчика, де лишалися всі необхідні пристосування, які використовувалися хлопцями під час денного тренування. Навіть прозору колбу Сема не забрали. Я пішов за вчителем, при цьому збираючись з думками. Його несподівана заява геть збила мене з пантелику, і я на якийсь час забув про те, що збирався все з'ясувати про підвал. Тільки ось тепер уся моя рішучість кудись зникла. Згадалися дивні слова Елана "Хочеш, запитай. Ризикни здоров'ям". А перед очима, так і стояла єхидна посмішка рудоволосого хлопця, яка явно не обіцяла нічого хорошого. Тільки якщо я не наважуся зараз, то можу і зовсім втратити момент. Зітхнувши глибше, я обережно поцікавився:

- А можу я поставити запитання?

- Звичайно. - Дірас зупинився біля паличок, якими вдень стрибали пір'їнки Торена і Ріна, обернувся до мене.

Кілька секунд я міркував, з чого почати і як узагалі поставити запитання. Зважитися то зважився, а що буду говорити, навіть не подумав. Але Дірас не квапив, терпляче чекав, дивлячись на мене. Нарешті, в голові виникло потрібне запитання:

- Що сталося вчора в підвалі? Чому я був настільки слабкий, тоді як Рін виглядав цілком бадьорим?

- Це моя провина, - чесно зізнався чоловік. - Я захопився і викачав із тебе більше сили, ніж було потрібно. Природа нашої магії надто схожа, тому дотик до неї не завдає ні мені, ні тобі жодного дискомфорту. А ось робота з магією інших хлопців мені неприємна, тому іноді я навіть передчасно перериваю контакт. - Після цих слів, Дірас раптом усміхнувся і додав: - Тільки мені здається, що ти хотів з'ясувати не тільки це.

- Ви як завжди маєте рацію, учителю, - зніяковів я.

- Тоді не бійся і запитай прямо.

- Добре, - я впевнено підняв очі на чоловіка, на його обличчі, як і раніше, була усмішка. - Навіщо ви нас забираєте в підвал і з якою метою викачуєте силу?

- Наш замок оточений безліччю захисних заклинань. Вони відводять очі недоброзичливцям, захищають від вторгнення, навіть злодіїв відваджують. Загалом, цілий клубок різноманітного захисту, над яким я, а потім і Тайлор, працювали не один рік. І продовжуємо їх доповнювати. Але щоб усі ці заклинання працювали справно, їм потрібне періодичне магічне підживлення - саме на нього йде ваша, і моя з Тайлором, сила. Ти звернув увагу на промені, що відходять від каменів?

Я кивком відповів на запитання, після чого Дірас продовжив:

- Так ось це своєрідні канали, якими магічна сила розтікається по всьому замку. А та підвальна кімната, ніби як серце, основа нашого захисту. Таким чином, кожен маг, що мешкає в замку, робить свій внесок у надійну охорону свого будинку.

- Як усе просто виявилося.

- А ти думав, що це якийсь моторошний і жахливо таємний ритуал? - Дірас усміхнувся.

- Чесно кажучи - так. Але тільки спочатку. Після того, як взяв участь у цьому, став сумніватися. Тому що виглядало це абсолютно нешкідливо.

- Але чому ти боявся? - поцікавився чоловік. - Хіба хлопці тобі не пояснили?

- Дуже коротко. Мені здається, їх особливо не цікавлять подробиці, - я знизав плечима. -  Але всі вони цього чомусь дуже бояться, тому я вирішив що це щось болюче та страшне.

- Я так і думав. Це все тому, що мій дотик викликає в них неприємні відчуття. Я шкодую про це, але, на жаль, сили трьох буде мало. Доведеться занадто часто оновлювати та багато віддавати, а це теж небезпечно.

- А можна дізнатися, як ви це робите?

- Що саме? - уточнив Дірас.

- Ну, перекачуєте силу? А ще, чи можна її таким чином залишити собі?

- Можна. Забрати, перекачати, або ж віддати. Але як це робити, ти навчишся потім. А зараз давай уже перейдемо до нашого заняття, а то ми занадто захопилися бесідою.