Глава 15.

На вечерю я йшов позаду всіх, не беручи участі в загальних веселощах з приводу перемоги Елана над підступним опудалом. Навіть відлюдькуватий Тор і скромняга Сем не відставали від зграйки, слухали їхню балаканину і підтримували сміх. Я ж просто втомився. Моя голова буквально гуділа, немов вулик, з безліччю бджілок-думок. Хотілося найпростішого спокою, під час якого мене ніхто і нічому більше не вчитиме.

Я подивився на високу склепінчасту стелю холу. Десь там, над високими шпилями замку розкинулося безкрає небо. Але мені не потрапити зараз туди, бо на зап'ястя знову наділи шкіряні браслети. Я взявся долонею за один із них, важко зітхнув.

"Я витримаю, - підбадьорив себе я. - Витримаю заради тих знань, які можу отримати тільки тут. Перевершу Діраса в магічній майстерності та знову отримаю свободу".

Занурений у власні думки, я разом із хлопцями добрів до їдальні. Вона зустріла нас приємними м'ясними запахами. Не зволікаючи ні хвилини, ми вимили руки та кинулися до своїх місць. Я зайняв той самий стіл, разом із Чейзом, Еланом, Ріном і Майком. На деякий час усі забули про розмови, поспішаючи нагодувати шлунки, що невдоволено бурчали. Навіть мені вдалося відвернутися від неприємних думок. Але коли голод було вгамовано, мовчання було порушено.  

- Сар, поясни нам, нарешті, що сталося між тобою і Майком? - поцікавився Елан, наказово, немов королівським посохом махнувши в мій бік порожньою ложкою.

- Нічого особливого, - знизав плечима я. - Просто невелика неприємність через незнання.

Вдаватися в довгі пояснення і переказувати все те, що розповів мені Дірас, зовсім не хотілося. Мені й ці короткі репліки було ліньки вимовляти.

- Теж мені, пояснення, - фиркнув Чейз.

- Так-так, Сар розкажи детальніше, - жалібно попросив Майк, у його великих очах знову з'явилася тривога через неприємні спогади.

Я зробив кілька ковтків трав'яного чаю, щоб виграти для себе трохи часу для обмірковування короткої, але ясної відповіді. Після чого сказав:

- Ну, як я зрозумів із пояснення лорда Діраса, є маги, які мають дещо іншу силу, і впливи інших завдають їм болю.

- То мені не можна тебе лікувати? - ще більше захвилювався ельф.

- Не можна. Тому я дуже сильно постараюся не калічитися, - усміхнувся я, дивлячись на Майка.

Той відповів веселою посмішкою, одразу ж проганяючи зі своїх очей тривогу.

- Зачекайте ви зі своїм лікуванням, - невдоволено перервав нас Елан. - Розкажи нам, що ще тобі там розказував Дірас, коли ви відходили?

- Ну, він навчав мене, як власне захищатися від чужої магії, - не став приховувати я. Мені взагалі здавалося, і так усе зрозуміло, якщо судити з мого особливого тренування.

- І навчив? - знову запитав Елан.

- Навчив, - відповів я, запізно згадуючи, що Елана до мене не кликали, а з того, що він міг бачити з боку, мало що можна було зрозуміти.

- Ще й як навчив, - якось недобре усміхнувся Чейз і потер праву долоню.

- Що трапилося? - тут же поцікавився Елан.

Рінол і Майк теж уважно подивилися на Чейза.

- Та так, - махнув рукою хлопець. - Нічого особливого. Повернув мені моє.

Чейз говорив легко і невимушено, але я бачив у його поведінці якусь неприродність. Невже насправді він на мене образився? Не хотілося б.

На цьому мій "допит" закінчився, оскільки було вирішено покинути їдальню і піти в кімнату. Для мене, нарешті, настали довгоочікувані кілька годин спокою під назвою "вільний час". Я ліг на ліжко поверх вовняного покривала і став спостерігати за іншими, щоб зрозуміти, чим ще можна займатися вечорами. Як виявилося практично всім.

Одинак Торен, взяв із шафи теплу куртку і тут же кудись пішов. Чейз і Елан, піддавшись прикладу, теж вирішили піти на прогулянку. Маленький Майк, дізнавшись про плани друзів, напросився піти разом із ними. Парочка не заперечувала, на додачу покликавши з собою ще й Рінола.

Орсем виявився єдиним, хто залишився разом зі мною в кімнаті. Він стягнув зі свого ліжка ковдру, склав її в кілька разів, примостився біля вікна і почав читати книжку. Сонце тільки-тільки почало сідати, тож світла в кімнаті було вдосталь, і поки що не було потреби запалювати свічки, які завбачливо стояли в кожного на приліжковій тумбочці. Я вирішив, що коли навчуся добре читати, теж інколи так от коротатиму вечір.

Зараз же мені й так було добре. Довгоочікуваний спокій і тиша. Я повернувся на бік, обличчям до вікна і став спостерігати за неспокійним морем. Чітко було чути всі звуки. Грізно завиваючи, вітер грайливо здіймав великі хвилі, кидаючи їх на гострі скелі, а вони з гучним плескотом розбивалися на тисячі крапель. Морські птахи зліталися до берега, для ночівлі, зрідка перекрикуючи шум моря. Ці звуки, як не дивно, стали мене заколисувати, потихеньку заганяючи в сон.

На жаль, довго відпочивати мені не дали. Пролунав ввічливий стукіт у двері, зганяючи з мене легку дрімоту. Сем здригнувся, відірвав погляд від книги, але нічого не сказав. Це напевно був хтось із працівників замку, хлопці увійшли б так. Я зрозумів, що хоробрості мого сусіда по кімнаті не вистачить, щоб відповісти, тож давати дозвіл увійти доведеться мені, інакше бідолашна людина довго нудитиметься в очікуванні.

- Увійдіть! - голосно сказав я, і сів на ліжку обличчям до дверей.

Поріг переступив вже знайомий сивочолий чоловік у темному костюмі. Мені подумалося, що треба спитати його ім'я, а то вже вкотре зустрічаю, а як звуть людину, так і не знаю.

- Добрий вечір, хлопці, - чоловік по черзі кивнув нам, а потім звернувся безпосередньо до мене: - Саріде, мені наказано провести вас у двір, де на вас чекає лорд Дірас.

- Ого... - ледве чутно видихнув Сем.

Я стримав будь-які коментарі. Кивнув у відповідь, сповз із ліжка і взувся. Поспішив вийти в коридор, але слуга зупинив мене ввічливим зверненням:

- Зачекайте, будь ласка.

Я зупинився, запитально глянув на літнього чоловіка. Напевно, йому складно ходити так швидко, а я мчуся як на пожежу. Але наступні слова слуги мене здивували.