Глава 14.

До тренувального майданчика я йшов повільно, плентаючись позаду всіх. Натруджені м'язи знову дали про себе знати. І коли хлопці стали в ряд, моє місце теж вийшло останнім. Особливого порядку в їхньому строю я не помітив, ні за зростом, ні за віком, а так, хто з ким хоче, з тим і стоїть поруч. Ну і мені турбуватися нема чого, тим паче що поруч якраз стояв Майкон. Залишилося тільки дочекатися, коли нам знімуть браслети й мої муки, нарешті, закінчаться.

Першим у двір вийшов Тайлор і уважно оглянув присутніх. Наказав Чейзу пригладити скуйовджене вітром волосся, а Рінолу застібнути сорочку, яку він розстібнув під час обіду, скаржачись на задуху, і, мабуть, забув застібнути. Навівши порядок, Тайлор став у протилежному від мене кінці строю, біля Тора, там же де він стояв минулого разу.

Скориставшись спокійною хвилинкою, я подивився на замок, що височів переді мною. До цього мені ще не вдавалося ось так постояти та спокійно розглянути своє нове житло. Викладений із масивного сірого каменю, замок здавався природним продовженням скелястого пагорба. Замок був невеликим, якщо порівнювати з володіннями його величності Пірета четвертого, але, як на мене, мав набагато красивіший вигляд. Великий і затишний будинок з темними покатими дахами, безліччю вікон з різьбленими віконницями та кількома балконами з високими фігурними поручнями. Вінцем усього слугувала вежа, що велично височіла над морем, немов маяк. Я зазначив, що розташована вона якраз над нашою спальнею. Треба буде за першої ж нагоди знайти туди вхід.

Мій погляд, ніби доріжкою, піднявся сірою вежею, йдучи в далеке небо. Тихим зітханням довелося заспокоювати дракона. Ранкові темні хмари так і не пролилися дощем, а пішли кудись у далечінь. Залишився тільки теплий вітерець, абсолютно невластивий осінній порі. Що ж, так навіть краще, не доведеться мокнути та місити ногами бруд. Утім, я був упевнений, що вночі обов'язково проллється дощ, а можливо навіть із грозою.

Поки я милувався небом, у двір вийшов Дірас і попрямував до тренувального майданчика. Не знаю як, але я відчув його присутність і тут же кинув своє заняття. Глянув на хлопців, щоб зрозуміти, відчувають вони так само лорда чи ні. По-моєму ні, кожен із них розслаблено стояв, коротаючи очікування різними роздумами. До речі Майк і Тор теж дивилися в небо.

Тільки Тайлор відчув наближення вчителя і тут же попередив про це нас. Усі одразу ж підібралися, вирівнялися по струнці та схилили голову. Я встиг вловити в їхніх очах страх, дехто навіть крадькома поглядав на Діраса, що наближався, так, немов до них крадеться кровожерливий звір зі зловісною пащею і закривавленими зубами. Звичайно, я теж схилив голову, але лише дотримуючись правил. Не розумію, чому вони так його бояться. Так, лорд Дірас сувора людина і напевно не сприймає непослуху. Але він мудрий і, як я встиг помітити, справедливий. Просто так кричати та карати не стане, не те що мій вітчим Тірел.

- Доброго дня, учителю, - привітався Тайлор.

- Доброго дня, усім, - відповів Дірас.

Знову, тільки після цього хлопці посміли підняти голови. Я відзначив, що Дірас одягнений сьогодні набагато простіше, ніж учора: звичайна тканинна чорна сорочка, майже така сама, як у нас, тільки з тонким візерунком біля коміра, вишитим сріблястими нитками, і такі ж звичайні просторі темні штани. Лорд пройшовся вздовж ряду, по черзі знімаючи з усіх браслети та ховаючи їх у кишеню.

Цього разу відчуття свободи в мене, як дракона, не викликало бурхливої реакції, я знав, що так буде, і встиг заздалегідь заспокоїтися. Решта проявили трохи більше нетерпіння: хтось потер долоні або зап'ястя, немов браслети завдавали болісного дискомфорту, хтось потупцював на місці, бажаючи якнайшвидше стати до справи. А ось Майкон одразу взяв мене за руку. Від несподіванки я мало не вирвав її назад, але швидко згадав для чого він це зробив. Розслабився, передчуваючи швидке позбавлення від обридлого ниття в м'язах, і відчув потік сили, що вливається. Подібне зі мною відбувалося вперше, це було трохи схоже з тим, коли звертаєшся до природних джерел енергії. Але там сила хоч і дика, але рідна, а ось магія Майкона була явно чужа і навіть завдавала певного дискомфорту.

Несподівано все обернулося зовсім не так, як хотілося. Замість полегшення я відчув різкий біль. М'язи скрутило судомою. Я мимоволі скрикнув і впав на землю, водночас відсмикуючи руку від Майка. Вплив чужої магії одразу припинився, але біль продовжував пульсувати в усьому тілі. Звісно, подія не залишилася без уваги. Наді мною тут же нависли Тайлор і Дірас. Майк щось вибачливо лепетав і витріщався на мене великими здивованими очима.

- Хто посмів використовувати магію без дозволу? - гнівно запитав Тайлор, дивлячись то на мене, то на маленького ельфа.

- Я, - покірно пропищав Майкон. - Але я хотів допомогти... я хотів...

- Не важливо, що ти хотів! - ще більше обурився Тайлор, і мав намір додати щось іще, але замовк, відчувши дотики Діраса до свого плеча.

- Не поспішай зі звинуваченнями, Тайлоре, - спокійно сказав лорд, і трохи відсторонив назад свого учня, щоб спокійно поговорити з нами.

Викликаний магією біль потихеньку відступав, і я зміг сісти. Встати на ноги поки що сил не було, але все ж краще ніж валятися калачиком, немов побитий волоцюга.

- Ти сказав, що хотів допомогти, - звернувся Дірас до Майкона, який, здавалося, ось-ось заплаче, - яким чином?

Хлопчик змахнув сльози, що набігли, зітхнув, і відповів злегка тремтячим голосом:

- Після вчорашнього тренування в Саріда боліло все тіло і я хотів його вилікувати.

- Добрий вчинок, - кивнув лорд. - Але ти впевнений, що зробив усе правильно?

- Так, - Майк упевнено кивнув. Те, що Дірас на нього не злився, допомогло вразливому ельфу швидко заспокоїтися. - Я так уже робив, і не раз. Лікував себе та інших, після важких тренувань.

- Ясно, отже, причина не в тобі, - відповів Дірас і звернувся до мене: - Ти знав, що Майк буде тебе лікувати?