Глава 11.

З поверху, на якому знаходився кабінет лорда Діраса, вниз спускалися широкі мармурові сходи. Вони вели на перший поверх, де розташовувався просторий хол із високою стелею, яку підтримували колони із позолоченими прикрасами біля основи. Високі двостулкові парадні двері були замкнені, але ми вийшли не через них. Менш помітний вихід вів на задній двір.

Я постійно крутив головою, запам'ятовуючи дорогу і відзначаючи багате оздоблення і чистоту коридорів. Як не дивно, але я не помітив жодного вартового. Не може ж бути, щоб настільки багато обставлене місце ніким не охоронялося. А ось звичайних працівників, що снують туди-сюди у своїх справах, зустрілося досить багато. Молоді дівчата протирали поруччя і мили підлогу. Чоловіки, під керівництвом прачок, тягали важкі кошики з білизною. Кухар наставляв молодих помічників і вказував їм, куди нести ящики з овочами. Запримітивши Діраса, вони одразу ж залишали свої справи, ставили на землю поклажу, припиняли розмови та завмирали в низькому поклоні. Лорд проходив повз, вітався та кивав головою.

Так ми пройшли до просторого тренувального майданчика. Від решти двору він відокремлювався невисоким парканом. Примикаючи однією стороною до високої кам'яної стіни. На майданчику розташовувалися стійки з різною зброєю для тренування. Я помітив мечі, як дерев'яні, так і сталеві, списи, луки, арбалети та стріли до них. Були також і солом'яні манекени з мішенями на пузі.

Уздовж парканчика вишикувалися мої нові знайомі на чолі з тим самим чорнявим магом, який привіз мене сюди. При появі Діраса хлопці шанобливо схилили голову, Тайлор обмежився кивком і привітався:

- Здрастуйте, вчителю.

- Доброго дня, усім, - відповів Дірас.

І тільки після цього хлопці підняли голови. Я запам'ятав цей маленький урок ввічливості.

- Ходімо зі мною, Саріде, - поманив мене за собою лорд, проходячи на середину тренувального поля.

Йдучи за чоловіком, я буквально відчував, як мене пронизують сім пар цікавих поглядів. Зупинившись, Дірас повернувся до мене обличчям, потім заворушив пальцями, наче почав щось виплітати ними. А потім розвів руки й окреслив ними коло навколо нас. Я нічого не побачив, але гадаю, що тепер між нами та глядачами щось є.

- Зараз я зніму з тебе браслети, - повідомив мені лорд, - щоб ти зміг продемонструвати свої навички. Дай свої руки.

Я слухняно виконав прохання. Чоловік на кілька миттєвостей обхопив долонями мої зап'ястя, а потім прибрав їх, уже тримаючи у своїх руках зняті браслети. Дракон ворухнувся в мені, підбурюючи миттєво змінитися і полетіти звідси якомога далі. Але лорд Дірас, що стояв усього за три кроки, вселяв серйозні побоювання. Боюся, що я навіть хвіст не встигну відростити, як він скрутить мене якимось заклинанням і знову начепить браслети. А може, створить що-небудь гірше.

- Я поставив навколо нас щит, - пояснив свої дії лорд Дірас, відриваючи мене від роздумів і остаточно вивітрюючи з моєї голови всі думки про втечу. - У разі чого, він поглине магію, що вирвалася з-під контролю. Або я підстрахую, якщо щось піде не так. Можеш не хвилюватися і починати.

Легко сказати. Я стояв у цілковитій розгубленості. По-перше, я не знав із чого почати, по-друге, після стількох років скритності, мені було дуже ніяково і незвично перед кимось демонструвати свою силу.

- Почни з вогню, - підказав чоловік так тихо, що, схоже, його слова почув тільки я.

Я кивнув на знак подяки, вдихнув глибше, збираючись із думками. Прислухався до внутрішньої сили, яка прямо таки вирувала в мені - ще б пак, стільки не користуватися - виставив руку вперед і вивільнив трохи енергії. Невеликий язичок полум'я, слухняно затанцював у мене на долоні.

- Добре, - похвалив мене Дірас.

Від його голосу я трохи здригнувся. Я так зосередився на собі, що на якийсь час забув, що на майданчику не один і перебуваю під пильним наглядом зацікавлених глядачів. Попри легкий переляк, контроль над вогнем я не втратив, яскраво-червоний язичок лише хитнувся трохи вбік. Ще я ніяк не очікував похвали, я взагалі за сьогодні почув більше слів схвалення, ніж за все своє життя.

- А тепер, поступово збільшуй полум'я, доти, доки будеш упевнений, що здатен тримати над ним контроль, - попросив мене Дірас, завбачливо відступаючи на кілька кроків.

У тілі дракона, я часто користувався вогнем. Цю стихію я з легкістю можу назвати своїм другом. Ми разом розплавляли каміння і перетворювали пісок на гладку скляну поверхню. Але ось у людському тілі, вогнем я користувався вкрай рідко і з великою обережністю, щоб ніхто не помітив. Що ж, тепер у мене є шанс перевірити, чи так я дружний з вогнем, що він підкориться мені в обох моїх втіленнях.

Я поступово став звільняти силу, що сидить у мені, підживлюючи вогник на своїй долоні. Він почав рости. Коли стовп вогню став практично з мене зростом, я зрозумів, що ще трохи, і я не зможу його стримати. Підживлення припинилося. Усе-таки різко видихнути сніп полум'я, що змітає все на своєму шляху, набагато легше, ніж ось так от поступово ростити його і стримувати.

- Усе, - повідомив я, не відриваючи погляду від вогню.

- Добре, - знову похвалив мене маг. - А тепер зможеш запустити цей вогонь ось у той манекен? - він вказав рукою, на найближче солом'яне опудало. - Щит пропустить.

Кивнувши, я із задоволенням запустив усе це бурхливе полум'я в політ, в одну мить перетворивши солом'яного чоловічка на купку попелу.

- Вельми непогано, - Дірас схвально похитав головою. - Що ти ще вмієш робити з вогнем?

"А з ним можна ще щось робити?" - подумки здивувався я, мало не вимовивши це вголос. Але стримався, соромлячись свого незнання. Замість цього, просто зізнався:

- Нічого.

- Я зрозумів, не страшно, - чоловік знову підійшов трохи ближче до мене. - Перейдемо до наступної стихії. Хочу, щоб це була вода. Ти вмієш її брати з оточення чи тобі потрібне джерело?

- Потрібне джерело, - підтвердив я. Так, мені ще дуже багато чому доведеться навчитися.