Глава 8.

Свідомість поверталася до мене довго й неохоче. Звісно, захочеш тут повернутися, коли так сильно болить голова. Цього разу в мене вже не виникали наївні думки про веселий вечір із друзями, я чітко розумів, що вже далеко від них і що моє життя вкотре круто змінилося. Тільки ось, що конкретно сталося було важко зрозуміти. Очі відчиняти поки що зовсім не хотілося, тим паче що крізь повіки не проникало жодного світла, а отже, зараз ніч. Ну або я в темному підвалі... сподіваюся, це не так. Тому я продовжував тихенько лежати, поступово усвідомлюючи останні події. Вони здавалися чимось нереальним, ніби сном. Тільки поки що не зрозуміло хорошим чи поганим. З одного боку, за словами Тайлора, я зараз маю перебувати в замку лорда Діраса, а отже під захистом і серед магів. З іншого боку, Тайлор забрав мене насильно, а це зовсім не тішило. Що ж, одними здогадками нічого не доб'єшся. Буду розбиратися по ходу справи. Тайлор казав, що мені тут сподобається, що я буду жити серед чарівників і зможу тут навчатися. Що ж, подивимося, а якщо не сподобається, то заберуся на дах і полечу звідси. Тільки для початку, відлежуся як слід. Нехай голова боліти перестане. Тим паче що лежалося мені дуже комфортно, на м'якому і зручному ліжку, під теплою вовняною ковдрою, і що найдивовижніше, на подушці, набитій м'яким пір'ям.

Сонячні промені, що світили прямо в очі, стали для мене великою несподіванкою. Начебто ще секунду тому я лежав, втупившись у подушку, страждаючи від головного болю, а тут уже чудово почуваюся і мружуся від яскравого світла. Напевно, я все ж таки заснув. Перевернувшись на інший бік, я обережно розплющив очі. Я перебував у просторій кімнаті, стіни якої були оббиті різьбленими дерев'яними панелями, з різними хитромудрими завитками. Малюнки були вирізані й на моєму ліжку теж. Навпроти мене, головою до стіни, на точно таких просторих і красивих ліжках спали чотири хлопці. Праворуч від мене - ще двоє. Ліворуч була стіна з великим вікном, не дивно, що світло, яке ллється з нього, розбудило мене. Решта мешканців кімнати, мабуть, уже звикли та завбачливо відвернулися, або ж накрилися ковдрою з головою. На протилежному боці від вікна я помітив двоє дверей і дві місткі шафи по кутках, між дверима знаходився камін, наразі холодний та закритий решіткою.

Просто так валятися не хотілося, і я вирішив підійти до вікна, а вже потім перевірити, що знаходиться за дверима. Відкинувши ковдру, я з подивом виявив, що на мені зовсім інший одяг: проста біла сорочка і такого ж кольору штани. На невеликій тумбочці лежав новий одяг, складений акуратною стопкою, поруч стояли шкіряні черевики. Обновки були не з дешевих. Речі такої якості мені ще ніколи не належали. Ще виявилася одна дивна деталь - на мої зап'ястя були надіті два чорні шкіряні браслети. Тиснення на них зображували дивні знаки, з абсолютно незрозумілим значенням. Але найдивніше в цих браслетах було те, що в них геть була відсутня застібка. Суцільне широке шкіряне кільце. Я спробував просунути під браслет палець і стягнути дивину, але нічого не вийшло. Хоч браслет і сидів не щільно, абсолютно не обмежуючи рухів, але зрушити його хоча б трохи було неможливо. Тільки покрутити. Давши спокій браслетам, я встав із ліжка.

Дерев'яна підлога встигла нагрітися від сонячних променів і охоче ділилася теплом з моїми босими ногами. Сонно мружачись, я підійшов до вікна і насилу стримав вигук захоплення. Я зараз явно перебував дуже високо, напевно, рази у два або в три вище тих міських будиночків, по дахах яких бігав. З такої висоти відкривався чудовий краєвид на море. Я його, звісно, бачив уперше, але неважко було здогадатися, що така кількість води не може бути озером або річкою, нехай навіть найбільшою. Зараз море було спокійним, лише невеликі хвилі з тихим шурхотом накочувалися на скелі десь далеко внизу. Сонце повисло над водою, немов милувалося своїм золотим відображенням.

Неймовірно сильно захотілося перевтілитися. Ось просто зараз. І з усього маху стрибнути у вікно! У мене навіть по тілу пробігло знайоме тремтіння. Я одразу струснув головою, скидаючи ману і заспокоюючи дракона. Відірватися від чудового видовища мені допомогло бурчання власного голодного живота. Ну ще б пак, стільки не їсти. Щоправда, точно не знаю скільки, але напевно пливли ми сюди не один день. А ще дуже хотілося пити.

Погладивши свій бідний животик, я ще з хвилину постояв біля вікна. Потім відчув чийсь погляд у спину. Обернувся. Виявилося, що один із хлопців уже не спить. Посміхнувшись мені, він піднявся з ліжка. Підійшов і навіщось витончено вклонився, вигнувшись жилавим тілом, але при цьому і не подумав опускати голову, дивлячись прямо на мене. Карі очі хлопця горіли пустощами й лукавством, а хитра посмішка чітко говорила - він просто зараз замислює чергову капость, на додачу до тих двох, що вже придумані й чекають свого втілення. Яскраво руде волосся і ластовиння тільки посилювали образ хитрого лиса.

- Доброго ранку, новачок, - на повний голос привітався він, абсолютно не переймаючись тим, що його слова можуть розбудити хлопців, які все ще сплять. Потім він протягнув мені руку і представився: - Мене Елан звуть.

Я з підозрою подивився на безневинний жест, мені чомусь здавалося, що я зараз засуну долоню в мишоловку. Тільки відмовлятися було нерозумно і я потиснув простягнуту руку. Нічого страшного не сталося. Тільки от Елан намагався стиснути мою долоню якомога сильніше. Не вийшло. По-перше, я був до цього готовий, особливо після фокусу Голки. А по-друге, мої руки були явно сильнішими, завдяки частому лазанью по стінах.

- Сарід, - тихо відповів я, на відміну від Елана, мені не хотілося будити інших.

- Чого шепочеш? - усміхнувся хлопець. - Цих розбудити боїшся? Так не варто, їм усе одно вставати пора. Ану підіймайтеся, соні! - несподівано голосно вигукнув він, так що навіть я мимоволі здригнувся.

Хлопчаки одразу заворушилися і стали невдоволено бурчати, але швидко стихли. Вони почали виповзати з-під ковдр та з цікавістю поглядали на мене. Я відзначив, що у всіх нас однаковий одяг і такі ж чорні шкіряні браслети.