Глава 4.

Поки я спілкувався з головою гільдії злодіїв, сонце встигло піднятися до зеніту. Сьогоднішній день радував прохолодним вітерцем, що віяв з боку річки. Ринок, як і раніше, активно працював, обслуговуючи велику кількість покупців. Я, разом із компанією злодіїв, стояв сховавшись за рогом крайнього намету. З цього місця добре проглядалися кілька торгових рядів. На один із них якраз вказував Кейс.

- Бачиш, он тих трьох типів, у чорних куртках? - запитав він у мене.

- Ті що булочки купують? - уточнив я.

- Вони, - Кейс кивнув. - Твоє перше завдання - вкрасти в одного з них гаманець із грошима.

- Так це ж вартові! - відверто здивувався я.

- Вартові, - спокійно підтвердив Кейс. - У тому то й складність. Але ти не хвилюйся, наступна пара випробувань буде простішою. - Він усміхнувся.

Я зітхнув, утім, потихеньку мирячись із тим, що мені доведеться зробити, і водночас втрачаючи страх. Яка різниця в кого красти? А від варти мені вже доводилося тікати та цілком успішно. 

- Що ж, треба так треба.

- Мене тішить твоя рішучість, - відповів Кейс. - Тільки не намагайся обдурити. Ми стежимо за тобою. - Я кивнув, злодій продовжував: - Як усе вляжеться, чекатимемо на тебе біля фонтана, що з трійкою коней. Знаєш де це?

- Так.

- Чудово. Тоді вперед, - чоловік махнув рукою в бік моїх майбутніх цілей, вони якраз встигли купити собі булочки й не поспішаючи віддалялися від нас. Потім Кейс подав знак своїм людям, і вони в одну мить розосередилися по ринку, залишивши мене одного біля намету.

Обережно, не привертаючи увагу, я нагнав вартових. Тримаючись від них на безпечній відстані, став розмірковувати про те, як виконати завдання. По суті, нічого складного не було. Вартові зараз були зайняті їжею і розмовами. І чого їм, власне, побоюватися? Хто, при здоровому глузді посміє серед білого дня напасти на них, або ж ризикнути щось вкрасти. Не могли ж вони продумати такий варіант, що глава гільдії крадіїв дасть хлопчику таке завдання, а цей хлопчисько візьме та погодиться.

Підібравшись зі спини зовсім близько, різким і точним рухом, я зірвав у вартового з пояса гаманець. А наступної секунди побіг геть, лавіруючи між людьми.

- Тримай злодія! - закричали позаду мене.

До цього часу я встиг добігти до краю торгового ряду. Зовсім небагато залишалося до того, як я вискочу з натовпу. Дехто з перехожих все-таки додумався допомогти вартовим і спробував схопити мене, але, на щастя, без успіху - тільки рукав сорочки порвали.

Заскочивши в рятівне підворіття, я одразу ж видерся на дах і ліг на ньому, щоб стати якомога непомітнішим. Обережно подивився вниз і якраз побачив, як по моєму сліду мчить зла трійка вартових, а з протилежного боку заходить підмога.

Ти диви! Як у них усе злагоджено. А дзуськи! Мене так просто не зловити. Єхидно радіючи перемозі, я показав язика у спину вартовим які побігли далі. Шукайте, шукайте…

Перечекавши деякий час, я пішов до місця зустрічі. Біля фонтана, ще нікого не було. У сенсі зі злодіїв. А так, народ прогулювався туди-сюди, дехто роздивлявся кам'яну статую трійки коней, що стоять на дибах, спинами один до одного. Я підійшов, сунув руку під струмінь, що лився прямо з рота скакуна. Набрав жменю води й хлюпнув на обличчя, потім трохи попив. Тепер тільки залишалося спокійно чекати, сидячи на парапеті.

Першими з'явилися Голка і Малий.

- Ого! Саріде, ти вже тут! - вигукнув хлопчик, підбігаючи до мене і сідаючи поруч.

Голка підходила повільно, пильно вдивляючись у моє обличчя, немов не вірила, що це насправді я.

- Куди ти подівся, після того, як вбіг у підворіття? - запитала вона, зупиняючись навпроти.

Задоволений собою, я посміхнувся. Значить, не тільки варта втратила мене з поля зору.

- Ви ж казали, що будете за мною стежити.

- Ми й стежили, просто... - дівчина різко зупинила себе, мабуть, не бажаючи виправдовуватися. Невизначено махнула рукою. - Ай, гаразд... гроші-то хоч не загубив?

- Ні. - Я дістав пузатенький чорний гаманець з-за пазухи, підкинув його на долоні.

- Чудово, давай сюди, - дівчина вимогливо простягнула руку.

Я удав, що збираюся віддати гаманець, але замість цього засунув його назад за пазуху.

- Гей! - обурилася Голка.

Я усміхнувся і відповів:

- Мені Кейс говорив тільки про десяту частину, та й ту віддавати просив йому.

- Між іншим, Кейс не завжди є на місці. І в нього є помічники. Я одна з них! - Голка гордо підняла підборіддя, розсерджено глянувши на мене зеленими очима.

- Дуже радий за тебе. Я це запам'ятаю й уточню. Але зараз гроші віддам тільки Кейсу, адже він має скоро підійти разом з іншими. Я маю рацію?

- Маєш, - невдоволено буркнула дівчина і теж присіла на парапет, щоправда, досить далеко від мене.

Малий полегшено зітхнув, радіючи, що наша маленька суперечка нарешті завершилася.

- Саріде, а правда, куди ти сховався? - поцікавився хлопчик, дивлячись на мене своїми великими допитливими очима.

З ним єхиднувати вже не хотілося, його щирість підкуповувала, змушуючи відповідати на запитання прямо.

- На дах заліз.

- Здорово! Так швидко! А в мене погано виходить. Мене все вчать, вчать... а не виходить... - він зітхнув, але за мить, знову з посмішкою глянув на мене і запитав: - А може, ти навчиш?

- Ну, - я знизав плечима. - Можна спробувати. Якщо мене візьмуть, звісно.

- Візьмуть! - хлопчик активно закивав головою. - Я знаю, які завдання будуть. Я бачив, як інших перевіряли. Далі зовсім легко. - Він махнув рукою і посміхнувся мені.

- Це добре, - я посміхнувся у відповідь. - А ти теж ці завдання проходив?

- Ні, - Малий замотав головою з боку в бік, а потім, понизивши голос до шепоту, додав: - Я цих вартових страшенно боюся. Я б так не зміг.

- А як же ти в гільдію потрапив?

- Я прийшов разом з Голкою, - він глянув на дівчину, що сиділа осторонь. - Кейс дозволив моїй сестрі пройти перевірку за двох.