Пролог.

Життя мінливе та непередбачуване, мов вітер. Спочатку живеш у батьківському домі й це схоже на спокійний вітерець теплого літнього дня. І ось непередбачувані зміни у житті, як раптовий порив, перед грозою. Попереду невідомість. Чи принесе цей ураган із собою щось жахливе, чи вщухне просто змінивши погоду. На жаль, відповіді не дізнаєшся, поки не переживеш негоду.

Стомлене сонце повільно спускалося до горизонту. З кожним пройденим кілометром тіні ставали все довшими, а маленький загін, що йшов стежкою - все неспокійніший. Дюжина чоловіків, на лобах яких блищали крапельки поту, йшли обережно, вслухаючись у кожен шурхіт, вдивляючись у будь-який рух за деревами. Хоча найчастіше вони кидали погляди на небо. Чоловіки були одягнені просто, у них легко упізнавались селяни. На чолі загону виступав сам староста села, чоловік похилого віку, зі сніжно-білою бородою, але досить бадьорий, для своїх років. Також, серед інших його виділяла висока різьблена палиця, що височіла над головами.

В оточенні переляканих охоронців йшла молода дівчина. Вона сама була страшенно налякана, але на відміну від мужиків не оглядалася, тільки дивилася собі під ноги, тихенько схлипувала, а з прихованих під капюшоном очей на землю зривалися рідкі сльозинки. Дивна компанія подолала кілька поворотів, вийшовши до невеликої галявини, на дальній стороні якої виднівся широкий косогір. Коли люди підійшли ближче, стала помітна печера, з якої випливала місцева річка Рибня. Здавалося, що із чорного земного провалу витікав розпач та смерть. Зупинившись за кроків десять, широкоплечі мужики тремтіли, мов малолітні діти. Несподівано голос подала дівчина:

- Будь ласка... 

- Замовкни! - староста різко обернувся, намагаючись влити у свої злякані очі трохи гніву. - Сама знаєш, що це єдиний вихід, тільки так можна врятувати наше село. Ми принесемо великі дари Дволикому, за твою жертву. У його небесному царстві на тебе чекатиме благоденство. Будь сильною. 

Кивнувши іншим, сивобородий чоловік зробив кілька кроків у бік дірки в косогорі. Чоловіки, не звертаючи уваги на ридання та благання дівчини, прив'язали її до дерева, після чого відійшли на безпечну відстань від печери.

Тиждень тому хлопчаки пробігли через усе село, кричачи про дракона, проте староста вважав це за дитячі дурниці. Служителі храмів зі страхом і гнівом розповідали про ці страшні створіння, називаючи їх темними породженнями місячноликою Нури. Самому старості вони здавалися лише легендою, якою можна лякати неслухняних дітей, але коли Гвіздр, пастух, розповів історію про те, як могутній звір вкрав у нього цілу корову, сумнівів поменшало. Надалі ще кілька нових скарг про зникнення худоби лише підтвердили найгірші побоювання - у них просто під боком оселився дракон. Вибір у старости був не багатий: чи просити допомоги, чи змиритися. Ось тільки не ясно, коли сюди доберуться відважні рятівники, які бажають слави та чи не скінчиться їхня сутичка зі звіром спаленням усього села. 

Колись давно, староста чув легенду, що біля одного міста жив дракон, а місцевий правитель щомісяця приводив йому молодих дівчат, щоб нагодувати та задобрити потвору. Натомість містяни мали грізного заступника і загарбники навіть дивитися у ту сторону боялися. Тому було вирішено, що у цій ситуації можна спробувати зробити так само. Порадившись з селянами, було обрано молоду дівчину. На додачу, вона була ще й самотня та відлюдкувата, і нікому було за неї вступитися. Староста відчайдушно молився Дволикому, щоб ця жертва не була марною. Відкинувши геть останні сумніви, старійшина підняв руки до неба і заговорив:

- О, великий драконе! Втілення сили та могутності! Ти оселився в цих краях, поряд з нашим селом, і думка про це гріє наші серця. Заступництво такого могутнього звіра… - тут старійшина затнувся, зрозумівши, що це не дуже приємна назва. Але сказаного не повернеш, тому прокашлявшись, він продовжив, вдаючи, що нічого не було. - Заступництво буде порятунком для всіх нас. А на доказ нашої доброї волі прийми в жертву цю прекрасну діву! Вона найкрасивіша в селі та ще не знала чоловіка, все так, як люблять дракони. 

Несподівано, набравшись сміливості, старійшина додав: 

- Я знаю, дракони люблять мучити своїх жертв перш ніж... Але прошу, будь поблажливий і подаруй їй швидку смерть!

Один із селян знав з дівчини капюшон плаща та відкрив її заплакане обличчя. Розпатлана, з опухлими від сліз очима, вона все одно виявилася гарною. Кароока, з безліччю ластовиння, яке їй дуже пасувало. Повні губи манили, а кирпатий ніс, наче насміхався - спочатку доведи, що вартий.

Несподівано з глибини печери долинуло тихе гарчання, потім важкі кроки. Щось збиралося вибратися назовні. І отут селяни не витримали. Спочатку зірвався один, найвищий і здоровіший сільський сміливець Артур, загорланив, розвернувся і кинувся геть. Немов по команді за ним побігли решта мужиків. Вони мчали, щодуху і мріяли про те, щоб не стати останнім, адже саме на цього невдаху нападе дракон. Навіть літній староста примудрявся не відставати, страх надавав йому сили, дозволяючи розвинути небачену для його віку швидкість. Біля печери залишилася лише дівчина, від жаху нездатна навіть кричати. Все, що вона могла - це дивитися на темну дірку в косогорі, безпорадно чекаючи на свою смерть.

І ось на світ вийшов дракон. Його луска абсолютно чорна, мов вугілля, була наче з металу та переливалася в червоних променях сонця, що потихеньку ховалося за горизонт. Розміром дракон значно перевищував великого буйвола, але при цьому ступав абсолютно безшумно, вигинаючи точене тіло, наче кішка, що крадеться до своєї жертви. Куди тільки зник недавній тупіт?

Щоправда, єдина яка зараз бачила звіра, була надто налякана, щоб розмірковувати про такі речі. Міцно заплющивши очі, вона чекала кінця. Час тягнувся дуже повільно, а єдиними звуками був далекий спів птахів і перестук дятла. Щоб якось поквапити повільні хвилини, дівчина почала рахувати до десяти. Потім ще раз, і ще, і ще…