Глава 26

Мене трясло. Шторм не поспішав вщухати та безжально кидав корабель із боку в бік. Мене ж у цей момент це хвилювало найменше. Якийсь час я сиділа на ліжку, загорнувшись у ковдру, і тупо дивилась на шторку балдахіна, що гойдалася в такт рухам корабля.

У душі змішалися образа, злість, безпорадність і жах. Цей огидний коктейль емоцій отруював, душив і мучив сильніше за найстрашніші у світі тортури. Прийшло розуміння – я залишилася одна. Ніхто не допоможе, не врятує. Від цього жаху не прокинутися. Залишається тільки сподіватися, що корабель потоне та все це закінчиться.

Шторм почав вщухати. Коли за дверима раптом почулися чиїсь невиразні голоси, я злякано здригнулася, але постаралася взяти себе в руки. Ні, так просто я не здамся, і якщо доведеться – буду битися до останнього! Без роздумів я кинулася до ще накритого столу. Схопивши столовий ніж, різко повернулася до дверей якраз у той момент, коли вони відчинилися. Я видихнула – на порозі була Шааті, а за її спиною стояв невдоволений Кренін.

Усього кілька миттєвостей знадобилося вампірці, щоб оцінити обстановку. Гострий погляд пройшовся по мені, загорнутій у простирадло і з ножем у руці, потім швидко перемістився на розкурочене ліжко та остаточно зупинився на розірваній сукні, що валялася на підлозі. Її очі зло звузилися:

- Я його вб’ю!

- Шааті, я в порядку, – я поспішила схопити її за руку, боячись, що вона накоїть дурниць, і суворо наказала: – Креніне, залиш нас.

Ельф хотів було заперечити, але, побачивши мій погляд, замовк і слухняно вийшов за двері.

- Пані, ви справді в порядку? – Шааті уважно подивилася на мене.

- Так, – я важко зітхнула й глухо продовжила: – Він не встиг нічого зробити.

- Тоді ми повинні тікати звідси, – вампірша рішуче підійшла до шафи принца. – Шторм майже закінчився, він може скоро повернутися.

- Шааті, ми на кораблі... нам нікуди тікати, він мене скрізь знайде.

- Пані Кейрі, довіртеся мені, будь ласка. Я зможу вас захистити, – вона простягла мені добротні штани та сорочку, що належали принцу.

- Ти ж пам’ятаєш, що дала клятву? Тобі не можна завдавати шкоди ельфам! – я суворо насупилася, але все ж почала одягатися.

- Я постараюся, пані, – дівчина відвела погляд, допомагаючи мені з одягом – під час сильної качки це виявилося не найпростішим заняттям.

- Ні, я забороняю! Ти потрібна мені живою!

- Як накажете, пані, але це ускладнює справу.

- Щось придумаємо, – я тяжко зітхнула, тугіше затягуючи шнурівку на штанах під пахвами – все ж одяг ельфа був набагато більший за мій розмір.

- Пані, а де ваш плащ? – Шааті озирнулася.

- Його більше немає.

- Мені шкода, – вона повернулася до шафи. – Тоді позичимо плащ у нього.

Я слухняно кивнула, загортаючись у теплий плащ, багато оздоблений хутром.

- Ось ще, я прихопила ваші кинджали, – вампірша простягла мені згорток, у якому я їх зберігала.

- Дякую, – я міцно причепила піхви з кинджалами до свого поясу. – Більше не буду їх знімати.

- А тепер питання, як обійти вашого охоронця, – Шааті задумливо подивилася на двері. – Ви ж заборонили мені порушувати клятву.

- Ти сама знаєш, що як тільки її порушиш - допомогти мені вже не зможеш. Будемо імпровізувати.

- Імп... що? - здивувалася Шааті.

- Придумувати на ходу залежно від обставин, - пояснила я та рішуче відчинила двері.

У лице відразу вдарив сильний холодний вітер, а губи защипали від солоних морських крапель. Шторм вже майже закінчився, але все ж великі хвилі періодично накочували на корабель, змушуючи його нахилятися то в один, то в інший бік. І, звісно ж, за дверима нас чекав “вірний” охоронець - Кренін.

Їй-богу, я вже починаю сумувати за Ровейном! Той хоча б не викликав у мене стійкого відчуття відрази. З іншого боку, перед цим охоронцем у мене була невелика перевага.

- Пропусти нас, - наказала я, як тільки той заступив нам дорогу.

- Мені наказано охороняти вас, - ельф уперто стиснув губи.

- А ще тобі наказано не наближатися та не торкатися мене, - нагадала я. - Десять кроків. Відійди.

Кренін відсахнувся й невпевнено відійшов назад. Схоже, накази принца суперечили один одному, через що “охоронець” дещо розгубився. Це дало нам кілька секунд фори - ми встигли проскочити повз нього. Шааті потягнула за руку в бік корми, намагаючись триматися в тіні, щоб не привертати уваги, та притримувала мене збоку - інакше я б уже не раз упала через хитавицю.

Позаду почулися кроки - ельф пішов за нами, але поки що тримав вказану мною дистанцію. Матроси снували туди-сюди, зайняті своїми справами, і нас, здається, не помічали.

- Принцесо, - покликав мене Кренін, коли ми зупинилися біля краю корми. - Я прошу вас повернутися до каюти його високості, інакше я буду змушений покликати його.

- Іди, клич, - зараз Шааті виглядала абсолютно спокійною. - Ми нікуди не повернемося.

Попри її слова, ельф залишився на місці.