Глава 25

Вранці принц розбудив мене особисто – схоже, вирішив більше не довіряти питання моєї безпеки комусь іншому. Я швидко ополоснулася, Шааті допомогла мені привести себе до ладу. Аллірен весь цей час чергував біля моїх дверей. Коли ми спустилися до обіднього залу, мої нечисленні пожитки вже встигли перенести до решти речей. Ми з принцом сіли за один стіл, Шааті ж пішла до сусіднього пустого столу – ельфи її не приймали, і в них це було явно взаємно.

- Аллірен, можна Шааті поснідає за одним столом з нами? – мені було шкода залишати вампіршу одну.

- Сьогодні я хочу поснідати з тобою наодинці, – він заперечно похитав головою у відповідь.

На диво останнім часом принц став трохи м'якшим… принаймні поки що криків та загроз не спостерігалося. І якщо чесно, мене це вже починало насторожувати. В його щирість вірилося слабко, тож я постійно чекала якогось підступу.

Мені принесли рибний пиріг і трав'яний відвар. Принц вирішив не дріб'язкувати та замовив запечену баранячу ногу. Швидко впоравшись зі своїм сніданком, Аллірен задумливо спостерігав, як я без апетиту колупаюся виделкою в тарілці.

- Тебе щось турбує? – не витримав він.

Я невизначено знизала плечима – якщо почну перелічувати все те, що мене турбує, ми тут застрягнемо ще на кілька діб.

- Шааті може поїхати з нами? Рею ти не дозволив, – я вирішила почати здалеку.

Звісно, я очікувала подібного, але це не означає, що не ображалася через це.

- Навіть якби він пообіцяв більше з тобою не втікати, я не можу йому цього дозволити, – голос принца став більш жорстким. Все-таки почала проявлятися його істинна сутність. – Звідси ми попливемо прямо в Сонерію. Але там на берег йому висадитися не дадуть у будь-якому випадку – він не дипломат і не посол. З твоєю служницею ситуація зовсім інша – вона рабиня, тому може слідувати за своєю господинею.

Я скривилася. Не подобаються мені всі ці рабовласницькі замашки. Шааті я більше сприймала як товариша, можливо в майбутньому подругу, але ніяк не слугу чи рабиню.

Все ж в дискусію вирішила не вступати – все одно переконати його не вийде. Але тішило, що вона може відправитися зі мною. Хоча б не залишуся зовсім сама.

- Ваша Високосте, я Кренін Дорейн, син Карейна Дорейна. Мене прислав батько з посланням, – раптом пролунав голос. 

Мені чомусь здалося, що десь я його вже чула.

Принц прийняв запечатаний сургучем сувій, зламав печатку та розгорнув лист.

Піднявши очі від тарілки, я зустрілася поглядом зі знайомим по фестивалю темним ельфом. Той моментально побілів (хоча куди вже біліше з їх темноельфійським кольором шкіри) і помарнів на очах.

Аллірен теж помітив зміни та підозріло запитав:

- Ви знайомі з моєю нареченою, Кренін?

- На жаль, ближче, ніж хотілося б, - підперши підборіддя рукою, я продовжила сумно колупати пиріг виделкою.

- Ваша Високосте, я-я-я, - зовсім розгубився бідний ельф.

Допомагати я йому не збиралася – після того що він зробив, мені його зовсім не шкода.

- І що ж між вами сталося? - принц явно зрозумів, що щось не так.

- Нехай сам і розповість, якщо совісті вистачить, - я бридливо поморщилася, всім своїм виглядом показуючи, що вигороджувати його не збираюся.

Однак говорити той не поспішав.

- Кренін, - грізний голос принца наводив жах навіть на найдосвідченіших темних ельфів, але конкретно цей до їх числа явно не входив.

- Пробачте мені, Ваша Високосте! – Кренін впав на коліна. – Я не знав, що вона ваша наречена, до того ж я тоді перебрав паканта. Обіцяю, я більше і пальцем до неї не доторкнуся!

- Еееей, а переді мною попросити вибачення не хочеш? – обурилася я.

Ну а що, провинився він переді мною, а не перед принцом!

- Здається, мені все ясно, - принц втомлено відкинувся на спинку стільця й задумливо покрутив сувій у руках. – І все ж я прийму тебе у свій загін, як того просить твій батько. Тільки не забувай тримати руки при собі, особливо в присутності моєї нареченої.

Кренін почав сипати подяками, не забуваючи кланятися на кожному слові, та, задкуючи, вийшов з таверни. Ось жук, а переді мною так і не попросив вибачення!

- Його батько – наш посол і доволі впливовий дворянин, я не міг відмовити йому в цьому проханні, - Аллірен на диво точно інтерпретував мій вираз обличчя. – До того ж це він надає нам свій корабель.

- Як скажете, Ваша Високосте, - я спеціально перейшла на офіційний тон, знову збільшуючи дистанцію між нами. – І все ж наполегливо прошу вас не підпускати його до мене на відстань ближче десяти кроків.

- Гаразд, я віддам наказ, - обличчя принца знову стало кам'яним. 

Здається, все повертається на круги своя.

***

Так і почалося наше плавання. Після ситуації з Креніном, хитке взаєморозуміння,  що з'явилося між мною та Алліреном, швидко випарувалося, а йому на зміну прийшла холодна відчуженість. І все ж принц стримав своє слово – ельф тримався від мене на пристойній відстані, та й в принципі дуже рідко потрапляв мені на очі, що в умовах обмеженого простору на кораблі здавалося майже дивом.