Глава 24

- Пані, ви прокинулися! – до мене підскочила Шааті.

Я скривилась від різкого головного болю й озирнулася.

Здається, це була моя кімната. Шааті сиділа на краю ліжка, а трохи далі, в кріслі, спав Рейтан. На столі біля нього стояла нова ваза з уже трохи зів'ялими квітами, а у вікно проникали яскраві промені сонця. Під рукою відчула щільну тканину – я все ще продовжувала стискати плащ Тая.

Обережно піднялася на ліжку. Шааті, не чекаючи на моє прохання, простягнула склянку з водою. Я вдячно кивнула.

- Дякую, - протягнула їй вже порожню посудину. – Що зі мною було?

- Ви були непритомні майже дві доби, - напівпошепки пояснила вампірша – схоже, не хотіла будити Рея. – Пан бард майже не відходив від вас весь цей час. Намагався використовувати свою магію, але це не допомогло. Приходив ваш наречений, приводив лікарів. Всі вони казали, що ви перебуваєте між життям і смертю, але теж нічого не могли зробити. Весь цей час у вас була гарячка, і в якийсь момент ви перестали дихати. Ми думали, що все, але пан Рей зміг вас врятувати. Йому також вдалося вас напоїти. Після цього температура спала, вам стало краще, але він продовжував знаходитися поруч. Заснув всього кілька годин тому.

Я з вдячністю подивилася на друга – бідний, йому б тепер добре відпочити. Обличчя Рея було сильно змарніле, а розтріпане волосся безладно стирчало в різні боки.

- Пані...

- Шааті, називай мене, будь ласка, Кейрі, - перервала я вампіршу. – Ніяка я не пані.

- Як скажете... Кейрі, - дівчина виправилася, хоча було видно, що таке звернення давалося їй важко. – Пан Рей розповів мені про все. Я йому пообіцяла, що буду мовчати, тому ні про що не хвилюйтеся!

- Добре, - я кивнула. Що ж, це сильно спрощує справу. І все ж сподіваюся, що вона не проговориться.

- Пані... Кейрі, - швидко виправилася збентежена дівчина. – Поки ви були непритомні, постійно кликали його високість принца Тайлена. Скажіть, це ж він залишив на вашій руці Лассар’гі?

Я задумливо подивилася на своє ліве зап'ястя. Тільки зараз я вперше побачила цю саму мітку. На моїй руці, обгорнувши свої лапи пухнастим хвостом, сиділа руда лисиця, а її яскраво-зелені розумні очі великою плямою виділялися на довгій морді.

- Так, мабуть, він, - я провела пальцем по зображенню – мені здалося, що лисиця ледь помітно ворухнулася. – І коли тільки встиг.

- Судячи з усього, вже давно, - ми зовсім не помітили, як прокинувся Рей. – Довгий час він приховував мітку своєю магією. Вона зникла, коли його не стало. - Бард підійшов до ліжка й почав мене оглядати. – Як ти себе почуваєш?

- Нормально, начебто, - я з вдячністю стисла його руку. – Вибач, що завдала стільки клопоту.

- Вибач, що надто пізно помітив твій стан, - Рей стиснув мою руку у відповідь. – Я не повинен був залишати тебе наодинці з усім цим…

- Тобі було не легше, - я сумно похитала головою. – Зі мною вже все гаразд, тому йди краще відпочинь.

- Я покличу принца, - бард кивнув і вийшов за двері.

Через кілька хвилин у кімнату увірвався Аллірен. Переконавшись, що я у свідомості та зі мною все добре, втомлено плюхнувся в крісло.

- Слава Предкам, ти жива! – з полегшенням видихнув він. – Батько мені б голову відкрутив, якби з тобою щось трапилося.

Я хмикнула. Ну так, його хвилює не стільки мій стан, скільки те, що йому потім перед батьком відповідати доведеться.

- Вибачте, що завдала стільки клопоту, - я опустила голову.

Чомусь дійсно почувалася винуватою.

- Так, похвилюватися через тебе довелося чимало, - принц підпер щоку рукою. – І побігати теж.

- Мені шкода, - опустила голову ще нижче.

- Гаразд, сподіваюся, на цьому наша гра в “мисливця і здобич” закінчиться, - принц зобразив криву усмішку. Я ж нічого не відповіла. – На причалі на нас вже чекає корабель. Оскільки ти прокинулась і непогано себе почуваєш, вирушаємо завтра вранці – даю тобі цей час, щоб остаточно прийти до тями.

Я тільки кивнула.

***

До вечора я зібралася з силами, накинула плащ Тая поверх свого костюма для верхової їзди та вийшла з кімнати. Було місце, куди мені здавалося важливим сходити до того як відправитись далі. На виході дорогу перегородив незнайомий мені темний ельф з дуже серйозним обличчям.

- А де Ровейн? – вирвалося в мене.

Тільки зараз зрозуміла, що не бачила його біля форту. Сподіваюся, він живий – мені подобалося глузувати з цього гостровухого.

- З Ровейном усе гаразд, він у Сонерії, - ельф злегка вклонився. – Принцесо, вам не можна виходити з кімнати. Наказ його високості принца Аллірена.

- Але мені потрібно дещо зробити, - засмутилася я.

- Пробачте, але я не можу випустити вас без дозволу його високості, - ельф знову ввічливо вклонився.

- Я розберуся. Можеш іти, Сейрине, - принц власною персоною, про вовка помовка.

Ельф із поклоном видалився.