Глава 18

Аллірен

Ох, чому так болить голова? І тіло все ломить, наче мене батько знову весь день на тренуваннях копав. Та й лежати якось занадто вже жорстко й холодно… Ще й сни такі дивні снилися – якісь похмурі болота, дивно ходячі зелені трупи та старі жінки, що варять у котлі дітей. Брр, жах який.

З трудом розліпивши очі, перш за все я побачив морду свого вірного коня, що стурбовано обнюхував моє обличчя. Як тільки вдалося трохи піднятися, все стало поступово повертатися на свої місця. Я впізнав знайому дорогу біля кордону Сонерії, вздовж якої почали прокидатися такі ж нічого не розуміючі темні ельфи та (несподівано!) вампіри. Пам'ять почала по шматках підкидати останні спогади – рій стріл, несподівану атаку кровососів, смертельний танець з купою ворогів, а далі… Все, більше нічого.

Різко піднявшись, я швидко оглянув поляну в пошуках своєї нареченої. Шерх! Серед купи тіл, що валялися, її не виявилося. Прислухавшись до своїх відчуттів, я з полегшенням видихнув – жива, слава Предкам, жива! Йена – магічний зв'язок, що пов'язав наші долі, була все такою ж міцною, як і раніше. Тільки ось куди поділося це дівчисько?

Роздуми перервав якийсь моторний кровосос, який вирішив, що зараз – найкращий момент для нападу. Миттєво відскочивши з лінії атаки, я одним потужним ударом перекинув його на землю та схопив за горло.

- Скажи, де моя наречена, і, можливо, я не зламаю тобі шию, - часу й бажання церемонитися абсолютно не було, тому я відразу почав з найголовнішого.

У відповідь вампір тільки незадоволено скривився й спробував вирватися з міцної хватки. Сильніше стиснувши руку на горлі, другою я від щирого серця вмазав по нахабній морді кровососа.

- Я повторюю своє запитання, але в останній раз. Де моя наречена?

- Гадки не маю, - у його погляді ненависть змішалася зі страхом.

- Що ж, я попереджав, - одним впевненим рухом руки я відірвав голову кровососу. Та покотилася вбік.

Поки я “мило” спілкувався з тим смертником, між отямившимися ельфами та кровососами знову зав'язалася бійка. Якщо минулого разу, завдяки несподіваній атаці, перевага була на боці вампірів, то тепер все змінилося і вони опинилися в програші.

Знайшовши свій меч неподалік від місця, де прокинувся, я спокійно підійшов до тих, хто бився. Наразі мені потрібна була інформація, тому, на жаль, перерізати горло всім присутнім кровососам було не найрозумнішим рішенням. Потужним магічним ударом по землі я повалив всіх окрім себе, чим привернув до себе загальну увагу.

- Чудово, тепер можна поговорити, - задоволено кивнувши, я в повній тиші вийшов вперед і став між двома ворогуючими групами. – Навіщо ви на нас напали і де моя наречена?

Питання, адресоване вампірам, залишилося без відповіді. Ті тільки непорозуміло переглянулися між собою.

- І чому завжди доводиться повторювати? - я кивнув у бік вже убитого мною кровососа та приставив меч до горла найближчого вампіра. – Якщо не хочеш піти за ним, відповідай на поставлені запитання.

- М-м-ми мали забрати людську дівчинку, - злякано заблеяла обрана мною жертва, - т-т-тому напали на вас.

- І куди ви мали її відвезти?

- У ліс Бройн, звідки вона втекла від нас із тим зрадником. Але ви не зможете знайти це місце самі, воно зачароване і шлях побачать тільки вампіри.

Під час нашого спілкування я краєм ока помітив, як мої хлопці непомітно оточують ворогів. Молодці, догадливі, не даремно свій пайок їдять.

- Бачиш, не так це й складно. Чому вона вам потрібна, питати не буду, цю інформацію вже ваш покійний шпигун видав кілька днів тому.

Після цих слів мій полонений нервово здригнувся, тому довелося сильніше натиснути мечем.

- Обійдімося без різких рухів. Вона ж у вас? Відведете нас у потрібне місце.

- Я-я не знаю, ми теж заснули тому не бачили, куди вона зникла.

Решта закивали, погоджуючись. Вони вже помітили, що їх професійно взяли в кільце і тепер на все були готові, аби тільки залишитися живими.

- Вони кажуть правду, ваша Високосте, - до мене підійшов Ровейн, притискаючи долоню до закривавленого плеча. – Під час бою, до того як всі заснули, я бачив її з тими двома – бардом і його другом. Думаю, вона втекла з ними.

- У такому разі, ці нам не потрібні, - полонений обезголовленою купкою сміття звалився до моїх ніг. – Вбийте решту і перевірте околиці, можливо, хтось встиг сховатися, - я почав гидливо витирати закривавлений меч чиїмось плащем.

- Ваша Високосте, ви знаєте, куди вони могли попрямувати? – Ровейн байдуже спостерігав, як інші солдати холоднокровно розправляються із залишками кровососів.

- Догадуюсь, - я втомлено потер очі. – Дали ж предки наречену, бігай тепер за нею по всій країні.

- Коли вирушаємо в погоню? – навіть серйозна рана не могла позбавити мого друга рішучості слідувати за своїм принцом.

- Сьогодні ж. Але ти, Ровейн, збираєш усіх поранених і відправляєшся у Сонерію. Ви нас будете тільки затримувати.

- Але я…

- Ніяких заперечень! Ти і без того пролежав з цією раною багато годин на голій землі, і якби не ельфійська регенерація, вже був би мертвий, – я підбадьорливо поклав руку на здорове плече Ровейна.