Глава 17

Попрощатися з друзями мені дійсно не дали. Не дали навіть поснідати. Вже через пів години після інциденту всі речі були зібрані, ми посідали на коней та вирушили до кордону. Скільки б я не вдивлялася вдалечінь, шукаючи Тайлена і Рея, їх видно не було. Чорт, сподіваюся, з ними все гаразд!

Майже весь день ми їхали без зупинки, тому цей шлях давався мені дуже важко! Було на рідкість спекотно, я вже була вся мокра та втомлена, а відсутність сніданку давала про себе знати – мої ноги не підкошувалися лише тому, що їхала я верхи. Але гордість взяла своє, і я вперто не просила відпочинку, всупереч всім незручностям.

І знову порятунок прийшов у вигляді Ровейна – той раптом під'їхав до принца та щось йому прошепотів. Кинувши на мене злобний погляд, принц кивнув і оголосив привал.

Я з насолодою сповзла з Фарби та почала розминати затерплі кінцівки. Якийсь підозріло добрий ельф простягнув мені величезний бутерброд з м'ясом. Трохи вгамувавши голод, сіла осторонь від основного загону.

Кілька хвилин потому до нас під'їхали незнайомі мені ельфи та почали щось активно обговорювати з принцом. Здається, наш привал затягувався, тому я оперлася спиною на дерево, прикрила очі та спробувала абстрагуватися від усього, що відбувається, привести думки до ладу і хоч трохи розслабитися. Вдавалося це з трудом, бо ельфи гуділи все голосніше, думки стрибали дикими козлами, а все, що сталося сьогодні вночі та вранці, змушувало серце стискатися.

«Кейрі», – я раптом почула знайомий голос у своїй голові та почала озиратися навколо. Здається, хлопці все ж не кинули мене та продовжили весь цей шлях на відстані від нашого загону! – «Ми хотіли переконатися, що з тобою все гаразд і попрощатися, тому слідували за вами», – підтвердив мої думки голос Рея.

«Рей, де ви?» – я підскочила та почала з удвічі більшою силою вдивлятися в бік друзів.

«Ми сховалися осторонь. Іди наліво, я тебе перехоплю по дорозі».

«Ельфи мене не пустять», – я ледь втрималася, щоб не рвонути в указаному напрямку, і похмуро поглянула на темних які щось бурхливо обговорювали. Як не дивно, ніхто з них не звертав на мене жодної уваги.

«Я наклав ілюзію. Зараз вони бачать лише як ти сидиш біля дерева, тому можеш йти та не боятися», – заспокоїв мене Рей, а я одразу рушила з місця, бажаючи якнайшвидше побачити друзів. Особливо його. Тайлена.

— Рей, — я міцно обійняла друга, щойно він показався з-за дерев. — Як ви? Темні вас не чіпали? Де Тай? — питання так і сипалися з мене на бідного барда.

— Все добре, Кейрі, не хвилюйся, — Рей розсміявся й ніжно погладив мене по голові, наче дитину. — Тайлен чекає на тебе за тим деревом, — він вказав рукою напрямок. — Я прослідкую за ельфами. Думаю, у вас є хвилин десять, щоб попрощатися. Йди ж, він чекає, — Рейтан посміхнувся та підштовхнув мене в спину, а потім розвернувся і тихенько зник серед дерев, наче його й не було.

Не встигла я підійти до вказаного Реєм дерева, як була притиснута до нього лопатками. Без жодних слів Тайлен накрив мої губи довгим і наполегливим поцілунком.

Від усвідомлення того, що це наш останній поцілунок, сльози покотилися по моїх щоках.

— Не плач, квіточко, все буде добре, — він відсторонився, ласкаво взяв моє обличчя у свої долоні й провів великими пальцями по щоках, витираючи сльози та заглядаючи в очі. Його погляд на мить зупинився на синці під оком, що залишився від ляпасу, потім перемістився на сліди від пальців на моїй шиї та став ще похмурішим. — Втечімо! Я обіцяю, я зможу захистити тебе!

Я шморгнула носом і похитала головою:

— Я знаю, що зможеш. Але хто зможе захистити тебе і Рея?

Тайлен сумно усміхнувся й притиснув мене до своїх грудей, заспокійливо погладжуючи по спині та волоссю. Уткнувшись носом у його сорочку, я заплющила очі та намагалася запам'ятати цю мить на все життя! Ці теплі обійми та ласкаві дотики, це відчуття затишку, надійності та турботи. Цей запах поту впереміш з запахом листя й деревини. Намагалася запам'ятати якнайкраще, щоб згадувати у важкі хвилини та не втрачати надії на краще.

— Обіцяю, я щось придумаю. Втечімо! — Тайлен не залишав спроб мене переконати.

— Я не хочу наражати вас на небезпеку, — я з жалем відсторонилася і знову похитала головою. — Ніколи не зможу себе пробачити, якщо з тобою або Реєм щось станеться через мене.

— Але…

— Тай, будь ласка, не муч мене, — цього разу я стримала сльози й благально подивилася на вампіра. — Мені дуже складно з вами розлучатися! Особливо з тобою. Але я не хочу, щоб ви наражали себе на небезпеку через мене. Ви з Реєм і без того занадто багато для мене зробили.

— Кейрі…

— Не сперечайся, це моє остаточне рішення! — я знову його перебила, не даючи себе вмовити.

Адже зараз понад усе на світі мені хотілося погодитися, втекти з ним якомога далі від ельфів, від нареченого, від усього, що відбувається! Але я розуміла, що це нічого не вирішить. Аллірен не заспокоїться, поки нас не зловить, а рано чи пізно це станеться. І тоді мої друзі будуть у смертельній небезпеці. Навіть зараз вони знаходилися в небезпеці! Адже якщо раптом ельфи зрозуміють, що мене на галявині немає і знайдуть тут, в обіймах Тайлена, то уб'ють на місці всіх, хто опиниться в полі зору.

— Дякую тобі за все, Тай. Прощавай.