Глава 15

Кейрі

Прокинувшись, я побачила, що обидва сонця вже піднялися високо над горизонтом. Якось навіть дивно, за ці кілька днів я звикла до того, що Тай будив мене вранці на тренування. А ще звикла, що в мене є друзі, з ким можна поговорити... Я навіть не усвідомлювала, наскільки самотньою була серед ельфів до моменту, як зустріла Тая і Рея!

Я дуже рада, що принц все ж дозволив їм поїхати з нами до Сонерії, навіть попри всі загрози. Але мені сумно, що у нас є всього тиждень, щоб побути разом. І ця його фраза: «Насолоджуйся життям, поки можеш», явно не віщувала мені нічого хорошого.

Я швидко вмилася й зібралася. Мені не хотілося бачити когось із темних ельфів, і тим більше принца, але дуже хотілося побачити своїх друзів, щоб переконатися, що з ними все добре.

- Ну, нарешті! - першим ділом у дверях мене, як завжди, зустрів Ровейн. – Тільки тебе чекаємо! Так би ще вранці вирушили, але його високість наказав тебе не будити.

- З чого така турбота? – блін, не хотіла грубити, але після вчорашнього якось слабо вірилося в благодійність з боку принца.

- Послухай, - Ровейн грубо схопив мене за лікоть та розвернув до себе. – Вчора ви дуже розлютили принца своєю витівкою. І він був дуже добрим, коли відпустив твоїх друзів та навіть дозволив їм далі з нами подорожувати.

- Так, і особливо він був добрим, коли обіцяв мені всі муки пекла по прибуттю в Сонерію! А тепер він раптом дає мені можливість відпочити перед дорогою!? У твого принца що, роздвоєння особистості? Біполярочка, весняне загострення?

- Принц милостивий, і, попри вчорашнє, він по-своєму піклується про тебе! – Ровейн ще сильніше стиснув мій лікоть. – Я взагалі не розумію, чому твої друзі ще живі, а ти не під замком. Тому будь вдячна, - після цих слів він мене відпустив та встав за спиною, як ні в чому не бувало, ніби цієї розмови не було.

Чорт, і як це все розуміти? Особливо поведінку принца. Він то піклується, то лається, то загрожує, то знову піклується! Шерх, та що це за хамелеон такий, і чого він хоче досягти своєю поведінкою?

 Але як тільки я спустилася вниз і побачила хлопців, всі думки в мить вилетіли з голови.

-Тай, Рей, - радісно вигукнула я і побігла обіймати друзів. – Як ви? Все добре?

- Не хвилюйся, квіточко, ми в порядку, - Тайлен ніжно погладив мене по голові. – Ми їдемо з тобою до Сонерії, хіба це не чудово?

- Тільки за умови, що ви більше не будете намагатися втекти, - я і не помітила принца, який сидів за тим же столом.

- І на тому спасибі, - хмикнула я та ще раз міцно обійняла хлопців. – Я так рада, що ви побудете зі мною ще трохи!

«А далі - хай буде, що буде! Головне, що зараз вони поруч, і з ними все добре».

Так продовжилася наша подорож. Я постійно розмовляла з друзями та намагалася не думати про майбутнє. Хлопці періодично розповідали смішні історії, та й взагалі розважали мене, як могли. А принц знову одягнув свою маску байдужості й тільки зрідка кидав у мій бік похмурі погляди.

Тренування Тайлен не припинив, тому під час привалів постійно змушував мене то стріляти з лука, то управлятися з кинджалами.

Ту ніч ми ночували просто неба, навіть намети не ставили. Зупинилися біля невеликого лісу. Тайлен знайшов неподалік придатну для занять площадку, де ми відпрацьовували ухили. Він нападав, а я ухилялася, намагаючись не відкриватися противнику. Задача не з легких, скажу я вам, але я старалася, а Тай терпляче показував потрібні рухи та виправляв мої помилки.

Раптом до нас підійшов принц. Рей, явно відчувши, що пахне смаленим, підібрався ближче до нас.

- Я б теж хотів взяти участь у тренуванні моєї нареченої, - перше, що Аллірен сказав нам за останні кілька днів відтоді в готелі. І це не було проханням. Це був безапеляційний наказ.

Не слухаючи заперечень вампіра, він став навпроти мене.

- Тактика та ж, я нападаю – ти ухиляєшся.

- Гаразд, - мені нічого не залишалося, як погодитися.

Тайлен знову спробував заперечити, але Рей відвів його в бік і щось прошепотів на вухо.

«Рей, будь ласка, що б не сталося – не дай йому наламати ще більше дров!» - подумки попросила я, сподіваючись, що якщо щось усе ж таки станеться – у нього вистачить на це сил.

Стоячи навпроти принца, я спокійно дивилася в його сірі очі, хоча серце від страху явно натякало на бажання скорішої капітуляції з грудної клітини.

Я сподіваюся, він розуміє, що його рівня мені в житті не досягнути?! Для того щоб отримати такі силу і спритність, потрібно народитися ельфом або вампіром. А якщо ще врахувати, що принца з пелюшок навчали бойових мистецтв, то мене зараз будуть планомірно і з особливим задоволенням розмазувати по галявині тонким шаром.

Першу атаку я навіть не помітила. Ось я стою, а ось уже лежу на спині, намагаючись впустити в легені хоч краплю повітря.

- Так і знав, що все дуже погано, - жорстко усміхнувся він, простягаючи мені руку. – Ще раз.

Другий раз був не набагато кращий. Цього разу я помітила атаку, але не змогла нічого зробити, і через секунду знову опинилася на землі. Третій, четвертий, п’ятий і десятий рази ситуацію не змінили.