Глава 14

Кейрі

Тайлен знову підняв мене з самого ранку на тренування. На мою нахабну заяву, що спочатку сніданок, а потім все інше, він сперечатися не став. Я швидко вмилася, переодяглася в чистий одяг і вийшла в коридор, де мене вже чекали задоволений Тай та похмурий і чомусь ображений Ровейн.

Ми спустилися на перший поверх. Ровейн сів за столик до свого принца. Той теж кинув ображений погляд у мій бік, але майже відразу ж зробив своє незворушне обличчя «цеглиною». Ми направилися до далекого столика, за яким вже сидів Рей.

- Слухай, а чого це вони ображені такі? - пошепки поцікавилась я у вампіра.

- Так ми вчора весь вечір чоловічі сідниці обговорювали, - Тайлен задоволено усміхнувся.

- Я ж пожартувала, - на кілька секунд я випала в осад від такої заяви.

- Ну а вони образилися, що ти їхні сідниці не оцінила належним чином, - з просто задоволеного, обличчя Тайлена стало неймовірно самовдоволеним. – Я задоволений, виявляється, мої подобаються тобі більше всіх!

- Ну не знаю, - відставши від вампіра на кілька кроків, я оцінюючи поглянула на предмет обговорення. – Сьогодні я вирішила змінити свою думку. У Рея все-таки краще.

Почувши останню фразу, Рей поперхнувся тільки-но надкушеним пирогом.

- О, а що це у тебе? – сівши навпроти Рея, я сунула свій ніс у миску приятеля. – Ммм, яблучний пиріг! Мені, будь ласка, теж яблучний пиріг і чашку дейнського відвару зі шматочком лимона, - зробила я замовлення уже знайомій офіціантці, що підійшла до нашого столика.

- А вам що, пане? – офіціантка похитнула своїм непомірним бюстом, відвертаючись від мене, та кокетливо посміхнулася Тайлену.

Я придушила в собі бажання взяти лежачу поруч виделку і ткнути її в філейну частину.

- Мені те ж саме, - Тайлен зробив своє замовлення не моргнувши й оком, ніби не він розважався з цією красунею кілька днів тому.

Знову качнувши бюстом при розвороті та виляючи п'ятою точкою, дівчина вирушила виконувати наше замовлення.

«І чого я тільки причепилася до цього бюсту? Заздрісно, що чи?» - раптом подумалося мені.

Оглянувши свої дві невеликі опуклості, я важко зітхнула. Певно, що й справді, заздрісно. Куди вже мені з тими «кавунами» конкурувати.

Рей знову поперхнувся багатостраждальним пирогом.

- А ти не підслуховуй, а то я й не про таке подумати можу! – я злорадно пнула друга ногою під столом.

- Вибач, більше не буду, - відкашлявшись, він винувато покосився на мене й заперечливо похитав головою на запитальний погляд Тайлена, відмовляючись щось пояснювати.

Після сніданку Тай знову затягнув мене на тренування. Всупереч тому, що м'язи все ще боліли неймовірно, я все ж виповзла за вампіром на задній двір.

- Вибач, але я попереджав, що послаблень не даватиму, - Тайлен зі співчуттям поплескав мене по спині.

- Ладно вже, переживу, - знизала я плечима, намагаючись не шипіти від тягнучого болю в м'язах і взялася за розминку.

Цього разу тренування було набагато складнішим. Принаймні, мені так здавалося. Почали ми з лука. Стріляти у мене виходило вже трохи краще, тому Тайлен переставив мішень далі. А от з кинджалами все було так само погано, як і вчора.

- Кейрі, та не бійся ти, - Тай важко зітхнув. – Як ти зможеш себе захистити, якщо будеш постійно боятися нашкодити супернику?

- Але ж тобі буде боляче, якщо я випадково тебе зачеплю, - я винувато подивилася на вампіра.

- По-перше, тобі потрібно дуже постаратися, щоб це зробити, я ж усе-таки вампір, - Тай вкотре потріпав мене по волоссю, ніби маленьку дитину. – По-друге, навіть якщо тобі це вдасться, на мені все швидко заживе. І по-третє, повторюю, ти не повинна боятися нашкодити своєму супернику. Він боятися не буде і зламає тобі шию без будь-яких докорів сумління. Зрозуміла?

Я ствердно кивнула. Так-то воно зрозуміло, але... це складно.

- Ладно, відпочинь трохи, потім ми продовжимо, - Тайлен роздратовано розкуйовдив своє волосся та попрямував до таверни.

Я ж підійшла до Рея, який сидів неподалік. Він, як завжди, не розлучався зі своєю гітарою і щось награвав, спостерігаючи за нашими тренуваннями.

- Рей, чому він такий противний? – я важко зітхнула, сідаючи поруч із бардом на траву.

- Він переживає, що з тобою може щось трапитися, а він не зможе захистити.

- Взагалі не розумію, чому ви все ще возитеся зі мною, - я лягла й простягла руку до неба, ніби намагаючись доторкнутися до яскравого сонечка. – Залишили б мене ельфам і жили собі спокійно далі.

- У нашій ситуації спокійно все одно не вийде, - Рей сумно похитав головою.

- Чому?

- На це є свої причини. Пробач, я не маю права тобі про це розповідати. Тайлен не хоче, щоб ти ще й через це переживала.

- Тоді вже краще взагалі мовчав! Ти думаєш, я зможу тепер спокійно спати, знаючи, що є якась небезпека, про яку ви не хочете мені розповідати?

Я вскочила на ноги, про що тут же пошкодувала, бо від різкого руху раптом закружляла голова і я небезпечно похитнулася вбік.